Першокурсники спеціальності «Журналістика» Вінницького педуніверситету разом із доцентом кафедри журналістики, реклами та зв’язків з громадськістю Володимиром Каленичем організували круглий стіл «Українська мова на теренах епох».

Пропонуємо есе-мініатюри, які підготували студенти за підсумками заходу.

***

Із покоління в покоління українці розвивають народну мову. Рідне слово відображає найкращі, найблагородніші, найщиріші, найболючіші сторінки життя нації.

Ми вимовляємо перше слово, слухаємо мамині колискові, вчимося читати та писати  українською. Щоправда, на жаль, не всі. У дитинстві не міг збагнути, через що деякі однолітки не хотіли спілкуватися рідною мовою. «Чому? Може не вміють?», – думав я восьмилітнім. Коли подорослішав, зрозумів, що не все так просто. Насправді, не в кожній родині вважають за потрібне вивчати материнську мову. Дехто мислить радянськими стереотипами, мовляв, українська є селянською, меншовартісною. Хтось переконаний, що рідну мову не обов’язково вивчати, якщо звик розмовляти, наприклад, «язиком» сусідньої держави. Прикро, але декому взагалі байдуже на спосіб і якість власного мовлення.

Любов до мови виявляється передусім у її досконалому вивченні, глибокому аналізі й щоденному використанні. Варто пам’ятати, що ніхто не виконає нашого завдання: цінувати, розвивати, плекати, захищати й поширювати скарб, який отримали у спадок, – українське слово.

Владислав БУБЛІЧЕНКО

***

Для свідомого громадянина державна мова – це не тільки спосіб спілкування, а умова єдності народу. Кожна нація має мовний код, який вирізняє її з-поміж інших. Ідентифікатор, який тече венами людини, та це не означає, що ми сповна розуміємо його.

Мова формує почуття патріотизму, але, на жаль, інколи своя мова стає чужою, а іноземна – рідною. Чому? Це залежить від характеру, волі, національної свідомості, любові до Батьківщини. Часом спостерігаємо, що туристи вивчають нашу культуру, заглиблюючись в особливості, а місцеві, які з народження проживають на цій землі, не знають материнського слова. Більше того, дехто навіть соромиться спілкуватися українською. Це вказує на те, що код нації є нерозкритим.

Прикро, що не кожен хоче збагнути помилку й зробити внесок у розвиток національної культури. Спробуймо стати хоча б на крок ближче до мовного самоусвідомлення. Розмовляймо українською!

***

Мова – не тільки засіб спілкування. Її місія є значно масштабнішою. Так би мовити, це спосіб думати. Той чинник, що встановлює «природні» межі нації. При цьому є унікальною системою світобачення й самовираження представників окремого народу на підсвідомому рівні.

Вважаю, що в Україні сформовано суспільство, яке ще не знайшло своєї ідентичності сповна. Багаторічна русифікація далася взнаки. Конституція України стверджує, що на території нашої країни маємо єдину державну мову. Більше того, це символ нації. Та, на противагу пропонують можливе запровадження двомовності, ніби надають «рівні» права вовку і зайцеві з’їсти одне одного.

«Варто сказати про нерозумність новомодного українського стереотипу про російську мову як іноземну, оскільки це рідна мова багатьох українських громадян, змалку відома майже всім українцям. Подобається це комусь чи ні, її нинішній статус не можна прирівнювати до англійської чи будь-якої іншої», – писав літературний критик Іван Дзюба. Можливо, якоюсь мірою він мав рацію, бо на території східних слов’ян справді широко розповсюджена російська мова.

Люди мають право обирати, якими словами їм спілкуватися. Головне, не забувати своє коріння, слухати внутрішнє «Я», шанувати традиції, а розмову наповнювати логічністю, правильністю, щирістю, не забруднювати суржиком.

Ольга ЛАДАНЮК

***

Кожна країна – унікальна. Всі держави відрізняються площею, кількістю населення, територіальним устроєм. Ще одним чинником розрізнення є мова. Вона є кодом нації, аналогічного якому знайти неможливо.

Важко здогадатися про національність особи, якщо лише подивитися на неї. Треба заговорити, тоді стає все зрозумілим. Українці – незвичайний народ. Нашій незалежності всього 25 років, але історія становлення тривала тисячоліттями. Мова теж розвивається з давніх-давен. Українське слово серед наймилозвучніших зразків у світі. Маємо чим гордитися!

Як би банально не звучало, потрібно намагатися розмовляти літературною мовою. Варто викреслити зі свого життя суржик і білінгвізм. Тоді зможемо зрозуміти, ким є насправді. Якість спілкування значною мірою формує суспільство. Паплюження мови призведе до її занепаду. Наслідок – хаос серед людей. Державний, соціальний,  психологічний…

Код нації сховано в серцях патріотів. Це вогонь любові до рідної країни, історії народу, батьків, мови.

Андрій МАКРУШИН