«Талант не потрібно підштовхувати ззаду і не потрібно тягнути за руку. Він сам знаходить собі дорогу і сам опиняється попереду всіх» – так сказав один із видатних радянських поетів Расул Гамзатов. Саме ці слова найкраще характеризують випускника ІМФіТО, талановитого, активного та життєрадісного хлопця Миколу Комісаренка.

У ньому поєднуються зовсім, на перший погляд, непоєднувані речі: схильність до математики та музичний талант. Таке буває нечасто. І за студентські роки одне одному зовсім не заважало, бо парубок успішно справлявся і з навчанням та одночасно вів концертну діяльність разом із своїм рок-гуртом «Подих світла».

Народився Микола у східному місті Горлівка, що в Донецькій області, де прожив до семирічного віку. Згодом сім'я переїхала у Вінницьку область у село Залужжя Теплицького району. Уже тут хлопець пішов у школу.

Микола зростав активним, допитливим, кмітливим хлоп'ям. Його завжди цікавила тема будови Всесвіту. Часто разом із друзями пізно ввечері виходили на подвір'я та задивлялися на небо. «Наколядувавши» собі невеличку суму грошей, купляв енциклопедії та книжки про космос. Крім цього у маленького Миколи легко йшла математика. З чотирьох років уже вмів додавати і віднімати трьохцифрові числа. Часто тато приносив додому підручник і хлопець сам займався.

Співочий талант проявився також у дитинстві. Згадує, як у будинку вимикали світло і, аби ніхто із сім'ї не сумував, співав різні пісеньки: «Найяскравіше пам'ятаю, як виконував пісню Наталі Могилевської ­ «Місяць по небу ходить». Його дебют відбувся на сцені у місцевому сільському клубі на святі обжинків. Уже тоді всі захоплювалися голосом юного обдарування.  

Першим музикальним інструментом у житті Миколи стала звичайна сопілка. Інтерес до неї привила йому вчителька музики – Зоя Олексіївна. Вона започаткувала ансамбль сопілкарів «Червона калина», де грав і юний хлопчина. Аби не відставати від своїх однокласників, дітвак постійно тренувався вдома та підбирав мелодії на слух. Навчаючись уже в старших класах, хлопець захопився грою на гітарі. Разом із однокласниками створили гурт «Новий день» і з успіхом виступили на випуску.

Після школи Микола точно не знав з чим пов'язати своє життя, тому подав документи на ту спеціальність, до якої був хист. На жаль, на музичний вступити не вдалося, бо хлопець не мав попередньої музичної освіти, але це не завадило йому реалізувати себе в улюбленій справі. Юнак проявляв себе в усіх університетських творчих конкурсах і заходах та навіть брав участь у найпершому «Голосі університету», де потрапив у фінал і посів призове місце. Згодом, разом з одногрупниками створили рок-гурт «КРОК» та часто виступали на різних концертах.

Але найвизначнішим етапом у житті Миколи стала випадкова зустріч із хлопцями із нинішнього гурту «Подих світла». Познайомився він з ними через одногрупника і навіть не думав спільно грати. Але не так сталося, як гадалося. Під час перерви між репетиціями, Микола вирішив пригадати свій досвід гри на барабанах і молоді люди, почувши його виконання, одразу запросили хлопця до себе у колектив як барабанщика. Пізніше він перейшов на рідну гітару та почав співати. Зараз Микола є фронтменом гурту та пише тексти пісень та музику. Натхнення черпає із виступів інших відомих рок-виконавців, які постійно передивляється заради того, аби брати приклад та самовдосконалюватися. Дебютним виступом гурту був концерт 14 лютого 2010 року на сцені рідного ВДПУ.  Спочатку хлопці назвали себе «Dark light», але коли Микола став до мікрофону, назву замінили на «Подих світла», яку взяли з рядків власної пісні «Купідонова стріла». Юнак пояснює це так: «Світло – джерело добра, кохання, енергії, і ми як група спонукаємо своїми піснями до якихось дій».

Герой нарису дуже скромний, вихований юнак з великим добрим серцем, який ніколи не задирав носа і не мав ознак «зіркової хвороби». Ні разу він не відмовляв у допомозі тим, хто до нього звертався: чи то зробити якийсь звукозапис чи навчити грати на гітарі. «Я отримую величезне задоволення від того, що я можу просто так допомогти людині». Миколу називали «авторитетним гітаристом гуртожитку», бо охочих навчитись володіти цим музичним інструментом виявлялося багато. Дуже часто Микола виконував пісні на коридорах: «Там була дуже хороша акустика, і мені подобалось отак вийти з гітарою, сісти і заспівати. Проте не завжди це вдавалося, бо зазвичай час був пізній і вахтер зганяв усіх слухачів».

Цікавим є те, що спочатку батьки Миколи без ентузіазму сприйняли захоплення хлопця музикою і не вірили, що це може перерости у щось серйозне. Але згодом вони почали пишатися ним. Перший серйозний інструмент, електрогітару, йому презентувала мама. «Можливо те було ключовим моментом. Мабуть, якби не той подарунок, то зараз я би і не займався музикою», – коментує хлопець.

У зв'язку з музичною діяльністю, у Миколи дуже щільний графік та мало вільного часу. Але якщо такий знайдеться, то проводить його з користю. Займається у спортзалі. Також і про відпочинок не забуває. Із кіно надає перевагу науково-фантастичним фільмам. Так як юнак грає у рок-гурті, тому музику слухає відповідну.  Крім цього дуже любить подорожувати. Разом із турклубом відвідує цікаві місця рідної України. Із особливим захопленням і блиском в очах згадує одну із останніх поїздок до Оптимістичної печери, що знаходиться у Тернопільській області. Там він вперше побував на під землею, на 90 м нижче від поверхні землі. За кордон ніколи не їздив, але мріє про подорож до Єгипту, бо ще змалку його цікавили місця «з історією». «Хочу відчути ці неймовірні емоції, коли ти торкаєшся простого каменю і розумієш, що саме на цьому місці багато віків тому відбувалися якісь значимі події».

В людях цінує чесність, доброту, щирість, і прямолінійність та й сам намагається бути таким. Каже: «Як людина до мене ставиться до мене, так і я до неї».  Незвично, але Микола деякою мірою відносить себе до песимістів. «Дотримуюсь такої позиції, що краще завжди готуватись до чогось гіршого. Бо за умови, якщо будеш підготовлений до цього, тобі буде легше пережити невдачі. А якщо навпаки – то при будь-якій поразці не будеш знати що робити». З поганим настроєм бореться дуже легко – за допомогою прекрасного почуття гумору.  Любить пожартувати та посмішити оточуючих, за що його і люблять його друзі. Часто жартував на парах і багато викладачів через це вважали його несерйозним юнаком.

Основною ціллю після закінчення університету, звичайно, вважає пошук стабільної прибуткової роботи. Проте воліє працювати так, аби була можливість займатися улюбленим заняттям, тому професія викладача математики та інформатики його не дуже тішить: «Я люблю дітей, але боюся, що, будучи простим вчителем, мені не вистачатиме часу на музику, тому я хотів би знайти якусь іншу роботу, з більш гнучким графіком». На запитання чи хотів би він професійно займатися музичним мистецтвом відповідає, що такі думки були, але юнак переживає, що до найвищої майстерності йому ще далеко та висловлює свої побоювання: «Музика – заняття для душі, яке приносить задоволення. Вона допомагає мені зрозуміти те, що я живу, а не існую. Я не хочу, аби це перетворилось на повсякденну рутину, як це зазвичай буває, коли тебе деякою мірою ставлять у рамки».

Життєве кредо юнака: «Якщо ти чогось дійсно хочеш, то ти цього досягнеш». І його він дійсно реалізує, адже хлопець сам навчився грати спочатку на сопілці, потім на гітарі.

Усім студентам та читачам «Студентської території» Микола Комісаренко бажає незабутніх студентських років та радить: «Якщо ви відчуваєте, що професія вчителя – це ваше покликання, то ходіть на пари та вчіться, бо ви маєте добре знати вашу справу, а якщо ні – то вам ліпше зайнятися чимось іншим, тим, що вам насправді подобається».

Олександра Закордонець