Найсвітліший, найяскравіший, найщасливіший день у житті кожного закоханого серця – день весілля! День посмішок, привітань, блиску обручок та вигуків «Гірко!»; день злиття двох струмків в одну річку, скріплення побачень, поцілунків та обіцянок у єдиний міцний ланцюжок кохання – шлюб!

Кожна дівчина вже з дитинства планує своє весілля, до деталей продумує сукню і таємничо посміхається, знаючи, що вона буде найкрасивішою у світі!

Кожен хлопець боїться цього дня, намагається не думати про нього. Але як тільки зустрічає ту єдину, яку б хотів усе життя називати дружиною, то й сам починає занурюватися у казковий світ фатину та бутоньєрок, допомагати в організації й подавати безліч цікавих ідей, – все заради того, щоб зробити свою кохану найщасливішою!

От і Сашко, щоб потішити свою милу Танюшу, запропонував внести у весілля нотку неординарної доброти та турботи про інших… Звучить «Марш Мендельсона», до молодих підходять найближчі люді, щоб побажати якнайбільше добробуту та любові, вручають подарунки і … не квіти!

Замість великих вишуканих букетів руки нареченої приймають… гарненькі м’які іграшки! Наївні ведмедики, кумедні собачки, довговухі зайчики, замість великих целофанових пакунків із трояндами, герберами та орхідеями. Дарувати різних м’якеньких звірят – таким було прохання Танюші, яке вона висловила гостям у весільних запрошеннях.

Відповідь на таку святкову загадку була неочікуваною та вражаючою! Прийняти подібне рішення напередодні весілля коханій порадив Сашко. «Квіти потішать око день-два і зів’януть, – сказав він, – а іграшки... Від них буде більше користі і радості для наших діток!» І говорив він не про своїх майбутніх малюків, а про тих, які з певних причин залишилися без батьківського тепла та любові, потрапивши до дитячого будинку!.. Саме для них призначалися ці м’які весільні подарунки, для їхньої радості та втіхи.

Молода пара відвідала Вінницький дитячий будинок «Гніздечко», що на Хмельницькому шосе, та передала малятам частинки тих побажань, які висловили гості в день їхнього весілля.

Силу та красу цього вчинку не можна описати! Чи не є він свідченням високої моральності, доброти та людяності нової сім’ї, запорукою її щастя та майбутнього дбайливого батьківства? Чи не є це прикладом для наслідування? Адже кожен має навчитися думати не тільки про себе, а й про інших, плекати милосердя і прагнення допомогти нужденним, надію змінити цей світ на краще; вкладати у кожне дитяче та доросле серце частинку вселюдської ніжності та любові.

Валя ВАЛІГУРСЬКА