Інтернет-часопис
| ОСТАННІ НОВИНИ |
| ОСТАННІ НОВИНИ |
04:31 Не тільки малюкам потрібна допомога | |
Чи доводилося вам розмірковувати над долею дітей, позбавлених батьківської опіки? Замислюватися над тим, куди потрапляють юні жителі дитячих будинків та шкіл-інтернатів після досягнення повноліття? Під час проведення благодійної акції «АУКЦІОН ПОБАЧЕНЬ. Вінниця» ми познайомилися із мешканцями Жмеринського обласного соціального гуртожитку, які у переважній більшості є колишніми вихованцями подібних закладів.  Ідея зробити подарунок дітям до Нового року виникла у студентів та випускників педуніверситету. «Аукціон побачень» – благодійна молодіжна акція зі знайомствами й цікавими зустрічами, яка уже проходила у Львові, Одесі, Києві, Івано-Франківську, Чернівцях, Луцьку. Подібний захід не вперше проводиться у Вінниці з ініціативи наших студентів. Учасники виставляли у спеціально створеній групі соціальної мережі «vkontakte» власні фотографії, за які велися запеклі й не дуже «аукціонні війни». Після торгів кожен, хто здобув бажаний «лот», отримував побачення із цією людиною. На гроші, зібрані під час акції, організатори придбали потрібний мешканцям інвентар (постільну білизну, електрочайники, посуд) та привезли з собою солодощі. 15-23-річні вихованці Жмеринського соціального гуртожитку можуть залишатися тут не більше трьох років. Охайні кімнати, нові меблі, затишок і тепло забезпечуються в гуртожитку для 20 (нині їх мешкає 19) молодих людей. У Вінницькій області це єдиний заклад, де допомагають юнакам і дівчатам визначитися з професією та навчальною установою, сприяють при вступі до місцевих ПТНЗ. Кількох вихованців навіть вдалося влаштувати до вінницьких ВНЗ. Хлопці й дівчата починають у гуртожитку доросле життя, самостійно забезпечують себе необхідним, окремі підпрацьовують. Протягом трьох років існування закладу через нього пройшло 40 дітей. Дехто вже одружився й має власні сім'ї. Разом із організаторами акції до Жмеринки завітала молодіжна група «Світло для світу» церкви «Дім Євангеліє». Вони показали мешканцям аматорську виставу, спілкувалися, розповідали про свої захоплення, розгадували жартівливі загадки, грали рухливі ігри. Звісно, пройнятися життям колективу з першого разу гостям не вдалося. Це ж не маленькі діти, які кидаються в обійми та зі сльозами просять забрати їх із собою. Ці молоді люди впевнені, серйозні й стримані. Про своє минуле життя розповідають небагато, мовляв, кому яке до них діло. Без слів було зрозуміло, що разом із кожним живе самотність. Антоніна БАСЕНКО
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
|
