Красу планерного спорту, як музику, досить важко описати словами. Душевний стан людини, яка летить на крилах планера під самими хмарами без мотора, неможливо порівняти з жодними земними благами. Планер дає відчуття польоту птаха, який вільно почувається у повітряних потоках.  Шум, який створюється тертям повітря до крил вашого небесного корабля, потужною хвилею передається усій людській сутності. Тоді ви відчуваєте крила літального апарату так, ніби власні...

Використовуючи енергію висхідних повітряних потоків, ви зможете літати на планері без краплі бензину та жодної кінської сили на величезній відстані, навіть підійматися в стратосферу. Мистецтво пошуку в небесних просторах потоків повітря – єдиного засобу пересування цього маленького літака – є основою планерного польоту, нелегкою і водночас захопливою.

Людям, закоханим в небо, допоможуть «оперитися» та вилетіти з гнізда у височину інструктори планерної ланки Вінницького авіаційно-спортивного клубу при Товаристві сприяння обороні України, який знаходиться у смт. Сутиски Тиврівського району. За 77 років існування клубу тут виховувалися тисячі радянських молодих льотчиків, для яких планеризм став першою та надзвичайно важливою сходинкою у подоланні повітряних просторів. Авіаконструктор Сергій Іллюшин писав: «Планеризм – це та колиска, в якій обов’язково повинна гойдатися дитина, перш ніж навчитися ходити». Надалі ті, хто обрав небо, можуть продовжити навчання та підвищити кваліфікацію в льотних училищах – Кіровоградському або Харківському.

Планерний спорт, хоч і не є олімпійським видом, щороку завойовує дедалі більше пристрасних прихильників у всіх куточках світу. Починаючи з другої половини XX ст., планеризм розвивається бурхливими темпами.

– Узагалі в Україні планерний спорт має багато шанувальників. Регулярно проводяться чемпіонати всеукраїнського та світового рівнів, – зазначає начальник Вінницького АСК Віктор Коваленко. – На сьогоднішній день постійно функціонують Київський, Рівненський, Вінницький авіаклуби, які дають змогу усім охочим здійнятися в небо. Згодом, можливо, настане момент, коли ви залишитеся наодинці з планером, намагаючись знайти висхідні потоки повітря, щоб завдяки їхній енергії самостійно пролетіти тисячі кілометрів. Хоча, як жартують льотчики, літак не летить – він з усіх сил намагається не впасти (посміхається).

На базі аеродрому також проводиться ще один вид авіаційного спорту – стрибки з парашутом. Пройшовши теоретичну підготовку, сміливці «падають в небо» з висоти 900 метрів над землею. Справжні професіонали парашутного спорту збираються ще вище – 2 км від Землі.

Що ж необхідно для того, щоб ризикнути та перевірити себе на здібність до польотів чи стрибків? За словами Віктора Леонідовича, літати та стрибати може кожен (звичайно, враховуючи вікові чинники та особливості організму), головне – не побоятися прийти на аеродром та спробувати подолати свій страх. Людина, яка захворіла в юності романтикою підкорення хмар, чим би вона в житті не займалася, вже ніколи не залишиться байдужою до аеродромів, літаків, до звабливої далечіні безмежного простору. Коли запитуєш спортсменів-планеристів, як вони прийшли в планерний спорт, вони відповідають, що «відчуття польоту – як наркотик, коли спробував – усі інші справи життя втрачають значення». Або ж кажуть: «Якщо робота заважає польотам – залишай її».

Іноді фраза «земля без радості» лякає своєю стислою суворою правдивістю. Заклопотані буденною одноманітністю, ми здійснюємо дивні для самих себе речі, для того, щоб заново подивитися на старий давній світ, на самих себе.

Одного разу ми вибираємо небо, щоб відчути радість та ясність, яку не відчуєш на землі. Здавна знайома і така звична земна куля знову дивує тебе, перетворюючись на одкровення. Зійшовши на тверду поверхню, ти знову будеш, як і раніше, працювати, поспішати, кохати, розчаровуватися, але вже не тому, що так звик, що ти кінь-ваговоз, а тому, що ти чарівник! Адже ти знову, вже вкотре, змінив свій світ і знайшов у ньому ще щось хороше. Можливо, сьогодні ти відкриєш для себе небо. Чи хочеш спробувати шматочок небесного пирога? Я – так… «Первым делом – самолеты, ну, а мальчики…».

Аліна ВОРКУЄВА