Сонце розбудило мене, ледь торкнувшись горизонту. Жовто-червоним вогником воно то з’являлося, то ховалося за мережками дерев.

Ранок…Чується метушня неподалік мене, і лише цей шум допомагає мені зрозуміти: «Я у вагоні!? Але чому? Куди я їду? Чи є у мене квиток?»

Починаю згадувати: подруги, планування мого дня народження, кав’ярня неподалік залізничного вокзалу; я випила міцної кави, хитрі погляди Аліни й Люби; пам’ятаю, що захотілося спати…

Таааааааак, я у вагоні! Біля себе помічаю білий аркуш та квиток. Перегортаю – записка: «Вікуся, з Днем народження! Їдь до кінцевої зупинки. Тебе зустріне Марічка Гевчук. Ми довго думали, що тобі подарувати і вирішили, що незапланована поїздка у Карпати – якраз те, що потрібно! Сюрприз! Твої подруги».

Розсміялася…Слів не було. Тим часом, мій вагон все більше віддалявся від Вінниці.

Вікторія ЛИСАК