Круглий стіл, присвячений 90-річчю від дня народження доктора філологічних наук, професора Петра Семеновича Дудика відбувся на факультеті філології й журналістики імені Михайла Стельмаха Вінницького педуніверситету.

У вчительському товаристві Вінниччини, та й України загалом є багато тих, хто з вдячністю й теплом у серці гордо скаже, що він учень Петра Дудика.

Мудрий педагог, творчий пошукувач нового й раціонального в лінгводидактиці, який ніколи не був байдужим до  результатів своєї викладацької праці, постійно дбав, аби його студенти успішно оволодівали глибокими  знаннями української словесності й майстерністю передавати ці знання школярам.

 Досвідчений дослідник і філософ мови просто й доступно витлумачував студентам глибини мовознавчої науки, формував засади теоретичного мислення, уміння  аналізувати, здобувати істину й аргументи для її доведення.  

Сам маестро стилю мав майже фантастичне відчуття мови, умів висловлюватися не тільки правильно й грамотно, а й вишукано поєднуючи слова; вкладав думку в красиву словесну оправу, невтомно працював над огранкою мовлення й тактовно допомагав у цьому колегам та всім, хто звертався до нього за порадою.

Народився Петро Семенович 10 червня 1929 року на Холмщині, в селі Косинь, тепер Владавського повіту Люблінського воєводства (Польща). Після закінчення аспірантури впродовж 1954-1972 рр., працював у Полтавському педагогічному інституті ім. В. Г. Короленка, пройшовши щаблі професійного зростання від старшого викладача до проректора цього вищого навчального закладу. Протягом 1972–1994 рр. Петро Семенович завідував кафедрою української мови у Вінницькому педагогічному інституті, успішно поєднував викладацьку, адміністративну та наукову роботу, а з 1995 р. обіймав посаду професора цієї кафедри.

Петро Дудик – людина, яка продукувала наукові ідеї й завжди дбала за розбудову лінгвоукраїністики. У червні 1973 року захистив дисертацію в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні, здобувши науковий ступінь доктора філологічних наук, а в грудні 1974 йому присвоєно вчене звання професора. У 1985 році з’явилося не лише наукове, а й державне визнання – Президія Верховної Ради присвоїла Петрові Семеновичу звання заслуженого працівника вищої школи.

 У 2006 р. професор перейшов на кафедру журналістики Вінницького педуніверситету, на чолі якої стає наступного року, а з 2009 р. успішно працює викладачем. Знаний в Україні мовознавець і методист зробив помітний внесок у вивчення української мови та методики її викладання. У своєму науковому доробку мав понад 200 публікацій, 15 із них – це монографії, підручники, посібники для вищої й середньої школи. Петро Семенович був також відповідальним редактором кількох науково-навчальних праць. Розробляв теоретичні питання мовознавства, лінгводидактики і журналістикознавства.  Упродовж багатьох років брав участь у спеціалізованих учених радах із захисту дисертацій у Дніпропетровському національному університеті та Ужгородському національному університеті. Не один його аспірант став кандидатом філологічних наук. Коло наукових інтересів невтомного дослідника охоплювало всі галузі філологічних знань. Монографії і науково-теоретичні, науково-прикладні статті, науково-популярні видання лінгвіста належать до тих, на які досить часто покликаються, вони стають теоретичним підґрунтям для подальших студій інших дослідників мови.

Усім працям Петра Дудика властива доступність викладу найскладнішої лінгвістичної теорії, довершена стилістична естетика слова і виразу, що свідчить про глибокі знання автора, а також вияв поваги до читачів із різним рівнем освіти й лінгвістичної підготовки.

Під час круглого столу приємними спогадами про роки співпраці з Петром Семеновичем поділилися із студентами ректор університету Наталія Лазаренко та викладачі  кафедри української мови, більшість із яких були його учнями. Патріот, лінгвіст-дослідник, педагог, харизматична особистість, світла людина – це тільки найпомітніші риси індивідуальності Петра Семеновича Дудика. Таким він залишається у памʼяті тисяч його учнів і колег-науковців.

Ольга ПАВЛУШЕНКО,

доцент кафедри української мови