В Інституті філології та журналістики Вінницького педуніверситету відбулася зустріч випускників інституту «Подільська весна».

25 березня колишні студенти, що в різний час закінчили alma mater, мали змогу зустрітися і згадати радісні юнацькі роки.

З вітальним словом до присутніх звернулась декан-директор, проф. Інна Завальнюк. Вона висловила вдячність на адресу випускників, які знайшли час і завітали на зустріч, поділилася досягненнями чотирьох кафедр інституту.

Зазначила, що за останнє десятиліття  відбулося чимало змін, зокрема, прийшли нові викладачі, оновилась матеріально-технічна база, розроблено нові навчальна плани, вдосконалено програми підготовки вчителів-словесників і тп.

Віктор Крупка – доцент кафедри  української літератури – про той «період цвітіння душі» висловився власними поетичними рядками. Студентки 1-го та 4-го курсів напряму підготовки «Журналістика» Юлія Донченко та Вікторія Вербовецька привітали гостей щемливими українськими піснями.

До слова запросили й самих винуватців торжества.

Олександр Романець – випускник 2000 року, а нині директор Осолинськї школи Літинського району – поділився приємними спогадами про щасливе та безтурботне студентське життя, згадав про спільні розваги й сповнені нових знань навчальні будні.

Завжди привітна і доброзичлива Юлія Вознюк, яка закінчила університет 5 років тому, теж звернулася з вітальним словом до колег. Вона й сьогодні не залишила рідних стін – працює лаборантом та асистентом на кафедрі методики філологічних дисциплін та стилістики української мови. Випускниця захопливо розповідала про любов до рідної мови, дякувала викладачам за їхню працю.

Наприкінці цієї по-родинному теплої зустрічі усі пообіцяли не занедбувати таких дорогоцінних миттєвостей, адже вони є запорукою співпраці, солідарності, щирої дружби. Тож наступну «Подільську весну» запланували провести наприкінці березня 2017 року.

Після заходу пощастило більше поспілкуватися з випускницею Юлією Вознюк, яка погодилася відповісти на декілька запитань.

–Про що Ви мріяли, коли вступали до університету?

–Мова й література були моїми улюбленими шкільними предметами. Мені дуже подобалося писати твори, аналізувати різні мовні одиниці, а читання – процес, що захоплював повністю. Коли прийшов час обирати навчальний заклад, одразу вирішила, що хочу бути філологом, й подала документи до Вінницького педагогічного університету.

Дітей люблю, тому й хотіла стати вчителем. А ще в університеті мріяла прочитати найкращі твори української та світової літератури, удосконалити свої мовні й літературні знання, оволодіти навиками для майбутньої професійної діяльності, зустріти гарних друзів.

 У правильності свого вибору переконалася тоді, коли проходила першу практику в літньому таборі. Це так чудово – працювати з дітьми, навчати їх і вчитися від них, жити одними радощами та турботами. Потім були практики в школі, в Якушинецькому училищі соціальної реабілітації, асистенська в рідному університеті. Жодного разу не пошкодувала про свій вибір!

–Для Вас університет є місцем роботи, чи чимось значно більшим?

–Зараз не уявляю свого життя без ВДПУ, оскільки провела тут 10 років (5 навчалася і 5 працюю). Для мене це не лише місце роботи, а й заклад, де зустріла багато гарних людей, що назавжди залишаться в серці. Тут навчаються мої перші студенти, яких теж ніколи не забуду, бо вони надзвичайні! У педуніверситеті відчуваю себе затишно, невимушено й щасливо, тому щодня ходжу на роботу з радістю.

–Що найбільше запам'яталося зі студентського життя?

–Студентське життя різноманітне та яскраве. За 5 років відбулося скільки подій, що годі й перерахувати. Пам’ятаю першу пару, на яку запізнилася, бо не могла знайти аудиторії (а я страшенно пунктуальна); першу сусідку по парті; гуртожитські будні; тремтіння пальців на першому семінарі; конкурс «Нумо, першокурсники!»; похід всією групою у ліс та пісні під тепличною плівкою, бо почалася злива; поїздку до Києва; перший День студента і… останній, випуск і сум від прощання із найкращими друзями.

Незабутніми стали всі екзамени, особливо, якщо ти вчила цілу ніч, а зранку викладач вирішив поставити «автомат». Звісно, пам’ятаю своїх викладачів та їхні мудрі поради, людяність й любов до своєї справи.

–Що хотіли б побажати закладу, колективу?

–Колективу університету бажаю натхнення, наснаги, постійного творчого пошуку, успіху, радості від спілкування зі студентами та віри в Людину!

Надія КОМІСАРЧУК

Світлини Марини ДЯЧЕНКО