Автор: Юлія Бойко, студентка факультету іноземних мов (німецька філологія) Вінницького педуніверситету.

Дата народження: 25.09.1995.

Рідне місто (село): с. Борівка Чернівецького району Вінницької області.

Хобі: вивчення іноземних мов, написання віршів, вишивання, в’язання.

Життєве кредо:

Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Улюблені книги: О’Генрі «Останній листок», М. Метерлінк «Синій птах», Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц», Габріель Гарсіа Маркес «Стариган із крилами».

Улюблена музика: різноманітна, здебільшого рок та джаз.

***

Моя ти доле, чуєш? Зупинись!

А може, досить цих знущань?

Хоча б на мить до мене повернись

І припини хвилини ці страждань.
Що буде важко, знаю.

Сьогодні, завтра й, мабуть, назавжди,

Але надії я ніколи не втрачаю.

Без бою здатись встигнемо ще ми!

Моя ти доле, вірю, ти для мене все готуєш.

Чи буде це сюрприз з приємних?

Напевно, щось сама запропонуєш,

Не витрачай життя хвилини на даремне.

***

Життя… незвичне і терпке.

П’янке, мов запах вишні.

Ці випадковості сліпі −

До них підштовхує Всевишній.

Все те, чого могли б позбутись,

Лишити спогади в страшному сні.

Ми хочемо назад вернутись,

Плекаємо марні надії в Божі дні.

Про все на світі забуваєм,

Даруємо всього себе.

Ніхто ж цього не помічає –

Вони ламають все святе.

***

Ні смутку, ні жалю, ні сліз.

Мабуть, так мало бути.

Я своїй долі просто підкорюсь

І намагатимусь тебе забути.

Чи буде щастя ще колись?

Чи очі ті пекельні я зустріну?

Воліла б я злетіти пташкою у вись –

Та не пускає, не ростуть у мене тії крила.

Тобі лишила зламану я душу −

Сама ж ні з чим залишилась навік.

Та серце правильно шепоче: «Мушу!»

Тебе любити завжди більше всіх.

***

Ви живете. Ні! Ви виживаєте!

Крок за кроком, день у день,

Що ж ви про майбутнє забуваєте

Та й про честь, про гідність, про людей.

Ви вчитеся. Ні! Ви вже довчаєтесь!

Завжди поспішаєте кудись,

Що дано від Бога – ви цураєтесь,

Намагаючись злетіти швидко ввись.

Ви кохаєте. Ні! Вже не кохаєте!

Кожен місяць зустрічаєте любов,

Завжди від всього ви страждаєте

Й повторяється все знов і знов.

Так хіба не час вже зупинитись?

Щось змінити – раз і назавжди.

Любити треба, жити й вчитись

Не просто так, а крізь віки.