Додавши фільм до своїх відеозаписів, спочатку вирішила прочитати книгу, а потім вже насолодитися кінострічкою. Книга написана від першої особи, тому з перших сторінок було відчуття, що читаю щоденник підлітка, який ще не розуміє, що таке життя, але хоче відірвати клаптик від кожної його частини.

Головна героїня роману – дівчина Тесса. У свої 17 років хоче відчути повноту життя – перші наркотики, перший секс, перше кохання… Але в неї менше часу, ніж у її однолітків, дівчина хвора на лейкемію. Кожна хвилина тепер на вагу золота, і тому Тесса вирішує написати список справ, які вона має виконати до своєї смерті. Схожий мотив можемо простежити у фільмах «Поки не зіграв у ящик» з Морганом Фріманом та «Достукатися до небес» з Тільом Швайгером у головних ролях.

Для мене книжкова Тесса була реальною та буденною зі своїми тарганами в голові, що робило її цікавою протягом усього читання. Вона, як кожен із нас, не ідеальна. Так, дівчина робила помилки і не боялася за наслідки: нагрубити батькам, втратити свою невинність із незнайомим хлопцем, спробувати галюциногенні гриби, поцупити непотрібні речі в магазині просто задля розваги. Тесса ніколи не залишається наодинці – дурниці їй допомагає робити подруга Зої. У книзі вона описана як легковажна егоїстична дівчина, яка інколи намагається маніпулювати головною героїнею. На початку книги Зої виступає більш сформованою особистістю, але перегортаючи книгу все далі, зрозуміла, що головна героїня має вольовий та сильний характер. Тесса сама робить висновок, що її подруга слабша, а вона – лідер у їхньому «дружньому дуеті».

Адам – перше та останнє кохання Тесси, описаний, як звичайний хлопець. Він не красень, але у ньому є те, що приваблює головну героїню. Його мати психічнохвора жінка, втративши чоловіка, замкнулася в собі. Через це Адам покидає навчання та починає господарювати вдома. Дівчина допомагає зрозуміти хлопцеві, що не потрібно стояти на місці, життя – швидкоплинна штука, і тому хлопець вирішує рухатися далі – продовжити навчання. Їхнє кохання не є чимось масштабним та високим, як у світових романах, воно просто існує і допомагає героїні пройти свій короткий життєвий шлях.

Автору роману Дженні Даунхем вдалося передати «силу сім’ї». Щоб там не було, але рідні завжди будуть з тобою до кінця. Батьки Тесси розлучені, але заради доньки вони помирилися. Мати, яка покинула Тессу ще маленькою, розуміє, що потрібна їй, перекреслює свій страх перебувати в лікарнях і не покидає доньку ні на секунду. Батько допомагає Тессі виконати деякі бажання зі списку, він стає її янголом-охоронцем. Удень він тримає руку «своєї принцеси» на процедурах, готує малого сина до школи, а ввечері шукає в Інтернеті спосіб вилікувати хвору доньку та наївно вірить в її одужання. Кел, брат Тесси, ще зовсім дитина, він не розуміє слів «краще б ти вже померла», «коли ти помреш…», але Тесса як старша сестра не ображається на нього. Коли дівчині стає гірше, Кел розуміє, що в нього більше не буде старшої сестри і все більше свого часу проводить з нею. Навіть в останні хвилини її життя, хлопчик по-дитячому боїться попрощатися з Тессою, але вже по-дорослому підтримує її у колі рідних.

Прочитавши останні рядки книги «відпусти їх..», нажала кнопку «play» і почала переглядати кіно-інтерпретацію книги. Із перших кадрів було видно, що Тесса з екрану інша, вона так би мовити «правильна». Її вчинки більш продумані та осмислені. Вона розуміє, що секс з незнайомцем – це безглуздя, а егоїстична Зої з книги, з початку фільму ховається в тіні екранної Тесси. Втрачається лінія осмислення героїнею її сили волі та духу. Адам, за кіношними правилами, як головний герой, – красунчик із біцепсами та гарненьким личком. Ще в пак, його зіграв юний ще мало кому відомий, але перспективний актор Джеремі Ірвін. Фільм не показав, що хвора Тесса не тільки об’єднала сім’ю, але й помирила своїх батьків. У книзі присутні декілька відкритих сцен, у фільмі ви їх не побачите. Загалом, кінострічку «Зараз саме час» не назвала б «оскароносною», але вона заслуговує на перегляд.

Книга Дженні Даунхем – це книга про цінність життя, про те, що ми повинні насолоджуватися ним, щоб там не було. Цей життєвий роман нагадав мені, що потрібно цінувати кожну секунду, не зациклюватися на дрібницях та уміти сказати потрібні слова в потрібний час.

Тетяна КОНДЕЛЬ