«Так… вигляд у мене сьогодні не дуже», – подумала я, поглянувши на відображення в дзеркалі. Насупивши невиспані очі, заховавшись від сірої погоди у капюшон, перестрибуючи калюжі, крокую на роботу. Дорога до моєї професійної ниви стала мені вже звичною, тож досконало вмію вирахувати скільки часу добиратимуся до потрібного місця. Та сьогодні не мій день. Математичні здібності дали збій і маю в запасі ще вільних півгодини.

У необережно пофарбованій стіні помічаю дерев’яні двері з надписом «Кава для твого настрою». Каву не люблю, та що залишається робити, коли на вулиці дощить, а поблизу нема жодного місця, де можна провести залишок часу. Із недовірою все ж ступаю на поріг таємничої кав’ярні. Ну що ж? Жодного відвідувача! Як і думала. Умостившись за маленьким столиком біля запітнілого вікна, помітила, що до мене підійшов офіціант.

– Будь ласка, принесіть мені щось, чого не вистачає для краси та хорошого настрою, – сказала, сама заплутавшись у сенсі мого замовлення. Проте офіціант, здалося, не здивувався і поспішив до барної стійки.

Я чекала. Через чотири хвилини молодик поставив замовлення мені на стіл.

– Смачного, – мовив і таємниче зник.

Окрім запашної кави, на білому блюдці красувалися маленькі еклери, викладені у формі смайлика. Я здивувалася, помітивши як талановитий офіціант захопливо визирнув з-за дверей кухні, аби спостерігати за моєю реакцією.

Виходячи із кав’ярні, щиро посміхнулася, одразу помітила як в моєму серці народився промінчик краси і щастя, яким освітлюватиму дорогу собі та людям, які мене оточують впродовж усього дня.

Ольга КОСМИНА