«Мені сказали, що світ прекрасний» – сказав сліпий. «Мабуть» – відповів зрячий. Адже сонце сходить тільки для сліпих, щоб хоч трішки прояснити туман перед очима, а туман лягає на землю, щоб зрячий трішечки осліп. Ліси горять, щоб закрити сонце димом, яке їх же й спалило, але при цьому ліс так потребує сонця.

Цунамі в океані це не покарання природи – це форс-мажор, але він потрібний; хтось же має брати мило в руки і змивати увесь бруд. І яка б болюча та трагічна ця процедура не була, але для багатьох це спосіб наживи, або це просто чистка, і сотням просто не пощастило, хоч і нічого не трапляється просто так.

І мама читає про смерть сина у газеті, і від цього отримує інфаркт і помирає, вона ж не просто так померла. І трагедії пишуться не просто, щоб примусити когось плакати, а щоб виплакалася душа автора, і як правило йому навіть найбурхливіші овації байдужі, бо як не крути у душі немає вух. І жоден актор не переграє душу автора, він лише може її відобразити і то у сублімованому варіанті. Каву теж сублімують, щоб виграти час, у насолоди, адже не можна запарити насолоду окропом, так як й істину, бо вона і справді не швидкорозчинна кава. А взагалі кава схожа на життя, бо з неї розпочинається ранок, у день ми випиваємо ще чашку, а у вечорі починає боліти серце, і ще довго не спатимемо, і серце цілу ніч переварюватиме кофеїн. Так саме з істиною. Вона довго перетравлюється, можливо і роками.

 Алкоголізм це не хвороба, а бажання не думати, адже думати можна навчитись, а навчитись не думати – це мистецтво. Навіть не мистецтво або вершина усього, а мистецтво це вміння контролювати думки. Думати і не думати. Як правило курці помирають рано, та краще померти, ніж не мати можливості сказати те, що давно стоїть серед горла. Лише дим дозволяє втамувати цей біль, який збирається в грудях і ріже сотнею лез, але річ в тому, що нема кому розповісти про біль. Він стає ще сильнішим.

Війна – це відчуття єднання. Роздробленість – це відчуття війни. І як правило старі знаходять привід, а помирати ідуть молоді. Лише для того, щоб старість перетворилась у молодість.

  Вбивають, не через чиюсь вказівку, а через ненависть людей один до одного і кожен вже готовий перегризти комусь шию, а шия як відомо виллє біль, а біль потягне до рота цигарку, а після цигарки захочеться випити, щоб не думати про біль. І кожен ланцюг у підсумку обмотує нас, і утворює ще одну картину, в центрі якої ми, а хтось ніхто-інший як глядач, якому потрібно ще більше образів та повноти трагізму чи щастя на полотні. Хотітиме ще і ще м’яса, у будь-якому його прояві. Ніхто ж не думає про те, що з іншого боку картини, де живе душа митця. Тож варто просто зайти до неї у гості.

Молитва – це не прояв духовності, а прояв слабкості та нерішучості зробити щось самому. І можна говорити про це вічно. І навіть якщо син уб’є свою маму, вона все одно буде його любити, бо не можливо спротивити свою кров, себе. Але можливо відчути ненависть до себе, якщо ненавидіти усіх. Скільки б не проектувалося сміху на екран життя, воно завжди закінчиться смертю. Життя це не помилка, це смертельна хвороба. Які б не були метафори та за ними завжди нічого не стоїть. Окрім фантазії. Не має нічого правильного чи не правильного в житі це лише людські ідеї. І все відбувається заради ідеї жити чи жити смертю.

 Чума це прояв всезагальної любові. Коли ти тримаєш сестру на руках, яка вже покрилась чорними плямами, ти не думаєш про хворобу. Ти просто цілуєш її, допоки вона жива. І поцілунок це єдине, що примушує закрити очі не за своєю волею. Таку здатність має лише смерть. І якою б не була релігія, вона не дасть стільки любові як чума.

 І неймовірно виглядає зелений чай з жасмином, коли ти не думаєш як він виник, що все, що тобі потрібно – це спокій. Адже неможливо пити чай поспіхом, бо можна обпекти язика. А обпечений язик – це ще один ляпас життя, що закриває рота, аби ви могли лише курити і мовчати. Чай теж схожий на істину, адже істина не примушує думати, думки самі течуть у голову чи з неї, такий же принцип і в чаю.

by Shadow