Розглядаючи невеличке фото, знову сиділа одна в звичній кімнаті. На ряди акуратно застелених ліжок падало сонячне проміння. Поміж сірих стін панувала важка та похмура атмосфера. Лише невеличка ваза із п’ятьма свіжозірваними ромашками додавала настрою.

Таких історій безліч, але ще більше таких сердець: самотніх, не зігрітих материнською ніжністю, ображених на долю, часом відлюдькуватих та разом із тим переповнених надією.

Дитячий будинок… На порозі покинута молодою мамунею коляска з немовлям. Іноді такі зозулі-матері залишають для свого чада хоч якусь іграшку чи брязкальце, іноді записку, а то й взагалі нічого. Вона ж отримала на пам’ять стару фотокартку із зображенням молодої жінки та п’ять ромашок, які й досі зберігаються між сторінками книги.

Це її історія, історія Машки Ромашкової (так її охрестили вихователі). Ось і зараз Марійчині руки ніжно пригортають до себе дорогий скарб, а з очей падають маленькі срібні краплинки. Безліч запитань і одна нездійсненна мрія. Мрія великого серця маленької людини.

На підвіконні опустили голівки квіти, затремтіли листочки, покрилися росою пелюстки і непомітно для людського ока по них скотилися ромашкові росинки-сльози…

Юлія МЕЛЬНИК