Є люди, які бачать цей непростий світ поетичними рядками щирих віршів. Є люди, які чують кожну людську емоцію мелодіями стомленого літа. А ще є люди, які поєднують в собі ці, здавалося б, зовсім непоєднувані вміння й здібності. До таких належить мила і привітна дівчина, студентка Вінницького педуніверситету Вероніка Ганай. Незважаючи на юний вік, упевнено крокує до своєї мети, працює та щомиті самовдосконалюється.

Нині навчається у двох інститутах нашого ВНЗ – філології й журналістики, а також педагогіки, психології і мистецтв. Попри постійну зайнятість завжди знаходить час для улюблених справ і спілкування із друзями. Її любов до прекрасного щоразу допомагає тоді, коли серце просить написати вірш, а душа прагне вилити скупчені емоції мелодіями всесвітньовідомих композиторів. Захоплення музикою почалося змалечку. Першокласниця почала відвідувати Теплицьку музичну школу. Обрала клас фортепіано, бо тоді неабияк привабили чорно-білі клавіші та незвичний вигляд інструмента. Пізніше вирішила опанувати академічний вокал. У 2010 році вступила до Вінницького училища культури і мистецтв імені М. Леонтовича, котре закінчила з відзнакою. Упродовж навчання намагалася всебічно розвиватися: грала, співала, писала вірші та прозу.

У лютому 2014 року із допомогою викладача Тетяни Драченко організувала перший творчий вечір «Любовь никогда не перестаёт». Студенти училища декламували її авторські вірші, прозу, виконували музичні композиції, співали, танцювали.

Коли прийшов час замислитися над вибором вищого навчального закладу, Вероніка упевнено заявила, що це буде Вінницький педагогічний – місце, де не тільки навчають, а й допомагають розвивати набуті навички. Дівчина вирішила не надавати перевагу одному із захоплень, а опанувати дві спеціальності.

Своєрідний фундамент у формуванні стійкого та сміливого характеру дівчини заклали ще шкільні наставники. Із ностальгією згадує вчительку української мови та літератури Оксану Ганай (стала рецензентом і допомогла опублікувати її перший вірш «Про маму» у районній газеті «Вісті Тепличчини»). Згодом дитячі рядки переросли в дорослі міркування. У 2012 році Вероніка стала лауреатом Всеукраїнського літературного конкурсу «Я пишаюся тим, що українець» у Вінницькій області. Цьогоріч видала авторську книгу «Уривки самотніх думок».

«Аби ствердитися у житті варто натхненно працювати, розвивати себе, незважаючи на труднощі, долаючи негаразди, крокуючи проти вітру», – зауважує дівчина. Вона, як ніхто інший, уміє знаходити розраду у спілкуванні з друзями, тішити близьких і з упевненістю стверджувати: «Щастя в простих речах».

Приходь до мене в сни, бо я чекаю

Я розгорну для тебе будь-який сюжет,

Я кави заварю, а хочеш – чаю,

А хочеш – поговорим про Моне.

Приходь до мене в сни. Лягай у ліжко,

Перебирай волосся, в скроню поцілуй.

Прийди до мене в сни, хоча б на трішки,

Від мрій розбитих серце полікуй.

Ноктюрн Шопена до-дієз мінорний,

Кава без цурку, так, як любиш ти.

Ти відклади всі справи термінові,

Щоб на хвилинку в сни мої прийти.

Я розповім тобі про Бегбедера,

Окутаю у ковдру ніжних слів.

Для мене ти – безмежна думкосфера,

Глибока скриня всіх моїх скарбів.

Приходь до мене в сни, у їх безмежність,

Яку гойдає тихо сонна ніч.

Додай приправ смаку в мою бентежність,

І залишись зі мною якось віч-на-віч.

Валентина БІЛОУС