За останні п’ять років стрімко розвинулася мережа Інтернет, з’явилася величезна кількість ґаджетів, за допомогою яких людина може в будь-якому місці і в будь-який час знайти необхідну інформацію і скористатися нею. У зв’язку з цим у населення зникає потреба відвідувати бібліотеки та читати «живі книги». Але, все ж, не в усіх! Наприклад, люди, які знаходяться в місцях позбавлення волі, із задоволенням відвідують бібліотеку, багато читають і, як виявилося, досить привітно зустрічають гостей…

Вже другий рік поспіль старший викладач кафедри журналістики нашого ВНЗ Віталій Борецький і студенти-поети відвідують Вінницьку в’язницю №1. Цьогоріч візит припав саме на Всеукраїнський день бібліотек. Захід відбувався у два етапи, точніше як два окремих виступи, адже аудиторія складалася з ув’язнених різних режимів і вікових категорій. Першими на зустріч прийшли неповнолітні правопорушники. Зрозуміло, що мова йшла про слово, книги та поезію. Молоді поетеси Аліна Присяжнюк і Анастасія Коломієць зачитали слухачам власні доробки, доповненням слугували авторські пісні молодого барда Віталія Лукова.

Другий етап відвідали довічно ув’язнені. Першими виступ розпочали представники однієї з релігійних конфесій. Зокрема, розмовляли про «Біблію». Довічники жваво підтримували розмову та виказували власні думки. Виявилося, що серед них є багато творчих та неординарних особистостей. Так, Сергій Дюкарев подарував гостям книгу з власними прозовими текстами, яку нещодавно видали невеликим накладом за кошт його рідних.

Ще один в’язень Андрій продемонстрував власні вірші, в яких переважали роздуми про життя, людей, Бога, вічність… Також словесно привітав присутніх із Днем бібліотек та розповів, що ж його надихає на написання віршів.

На прощання гості подарували в’язничній бібліотеці декілька примірників альманаху «Експрес молодість», в якому опубліковано найкращі твори двадцяти одного молодого автора Вінниччини.

Деякі з ув’язнених вже ніколи не вийдуть на волю, не зможуть ковтнути повітря за межами товстих бетонних стін і навряд чи матимуть змогу побачити людей, окрім наглядачів та своїх співкамерників. Однак на їхніх обличчях не часто з’являється похмурість та відчайдушність, вони продовжують своє життя за ґратами. Кожен із них точно знає, що вороття назад нема і єдиним, що у них залишається – це слово, за допомогою якого вони можуть поринути в інший вимір, побачити світи, торкнутися до уяви і навіть вийти за її межі.

Анна КАТРАГА

Світлина Дар’ї ГОРОБЧУК