Недаремно кажуть, що до всіх життєвих курйозів потрібно підходити з посмішкою. Адже, згадуючи про них потім – буде привід посміятися. Ми завжди в русі, життя іноді настільки проблемне та серйозне, що без посмішки цього тиску можна й не витримати. Бувають ситуації, в яких без дотепу просто не викрутишся. Це стимулює запасатися новими цікавими жартами та складати їх десь у свою окрему від серйозності скриньку, адже прийде час і вони стануть у нагоді.

«Студентська територія» поцікавилася у викладачів нашого університету про найбільш кумедні випадки у їхньому спілкуванні зі студентами. Адже, наші викладачі, як ніхто, знають, коли потрібно бути вимогливими, а коли не зайвим буде пожартувати.

Валерій Васильович Кононенко, кандидат історичних наук, доцент, декан-директор ІФЖ:

- Найбільш кумедна ситуація була організована мною. Скажу чесно: вичитав студентський анекдот і вирішив його застосувати на екзамені, який приймав. Прийшов на іспит, відчинив кватирку і запитую: «Що я зробив?». Студенти хором: «Відчинили кватирку! Провітрити, мабуть, хочете?!» Кажу: «Ні! Я впустив халяву! Сьогодні у мене гарний настрій - ставлю всім екзамен автоматом на основі тих балів, які набрали». Інформація про цей випадок розлетілася університетом. Наступного дня приходить група. Я заходжу в аудиторію, відчиняю кватирку і запитую: «Що я зробив?» Усі викрикують: «Ви впустили халяву..!»  Я кажу: «Ні, я її випустив! А сьогодні всі здаємо екзамен по повній програмі».

Була ще одна ситуація: коли розпочинав свою роботу на філологічному факультеті і в мене була перша пара першого робочого дня з основ конституційного права України. Викладав тоді на 5-ому курсі. Приходжу. Сидить 170 дівчат, великий потік. Прийшов молодий викладач, ніхто не звертає увагу, тому потрібно  було  негайно придумати щось креативне, щоб дало змогу привернути до себе увагу та налагодити навчальний процес. Застосував один із прийомів педагогічної практики, на  який випадково натрапив - стоячи перед аудиторією, подаю план лекцій, потихеньку знімаючи піджак. Усі студенти думають: «Спекотно. Перше  вересня». Потім зняв краватку - п’ять осіб на мене подивились, а коли розстібнув ґудзики на рукаві сорочки і дійшов до 3-ого ґудзика зверху - усі 170 осіб сиділи,  зашарівшись. Можу тільки уявити, що кожен із них думав про мене. Потім сказав їм, що робив усе це, щоб звернути на себе увагу! У той день усі зрозуміли, що можу пожартувати, а коли треба - буду вимогливим.

Віктор Миколайович Белінський, доцент, завідувач кафедри філософії та суспільно-політичних дисциплін:

- Ви, мабуть, не знаєте, хто такий Віссаріон Григорович Белінський? Це було ще, якщо не помиляюся, у 1989 році. Тоді студенти-філологи і студенти початкових класів добре знали це ім’я, оскільки вивчали російську літературу, радянську літературу. Віссаріон Григорович Бєлінський – видатний російський літературний критик.  У деканаті доставили мені 4-у пару «на початкових класах». Пара почалася, зайшов я в аудиторію. Почав щось говорити стосовно семінарського заняття, двері відчиняються - молода викладачка: «Можна Вас на хвилинку?» Я підходжу, а вона каже: «Віссаріоне Григоровичу, дуже хочу Вас попросити: у нас зараз конкурс педагогічної майстерності, я куратор цієї групи, тож чи не могли б Ви перенести пару на інший день? Хочу, щоб уся група була присутня на конкурсі». Я спочатку подумав, що мені почулося - «Віссаріон Григорович». Відповідаю: «Якщо, Вам уже так необхідно…» Вона: «Так, увесь факультет там буде». Кажу: «Добре-добре, ми перенесемо цю пару». Вона: «Дякую, Віссаріоне Григоровичу!» Я кажу: «А чому, Ви мене називаєте Віссаріоном Григоровичем, якщо мене звати Віктор Миколайович?!». «Вибачте, будь ласка! Я студентів запитала, як  звуть Белінського? Вони відповіли: Віссаріон Григорович» :)

Микола Петрович Мельничук, старший викладач кафедри фізичного виховання, майстер спорту з кульової стрільби:

- Була така ситуація: в однієї студентки, яка ходила до мене на загальну  фізкультуру, планувалося весілля. Одного разу наш викладач каже їй: «Людмило, а ти знаєш, якщо ти поїдеш жити на Західну Україну, звідки твій наречений родом, то побачиш, що там жінок тримають не так, як тут. Там усі «бендерівці». З нею була подруга. Наречена стояла і слухала це все, а потім каже: «А чого «бендерівці?». Подруга відповідає: «А ти що не знаєш? Це від Остапа Бендера усе пішло». Усі випали зо сміху : )

Віталій Васильович Борецький, старший викладач кафедри журналістики, письменник:

- Згадується, як проводив одну з перших у житті пар (це було на першому курсі в Інституті іноземних мов, 3 вересня). Мені тоді ледь перевалило за двадцять. Заходжу в аудиторію - всі шумлять, розмовляють - ніякої реакції. Я постояв, вагаючись, кілька хвилин. Раптом хлопець, який сидів за першою партою і теж був, як-то кажуть «на салідолі» - при краватці й смокінгу, посунувся і сказав до мене: «Чого стоїш? Сідай. Зараз прийде прєпод і буде укр. мова».

Лариса Василівна Ружило, асистент кафедри англійської мови:

- Кумедних історій у житті викладачів не так вже й багато, хоча сміємося на парах часто. Весело буває під час вивчення граматики, особливо, коли вона припадає на четверту пару. Регіт студентів такий гучний, що навіть зазирають у нашу 317-у, аби поцікавитися, чим ми таким займаємося.

А як креативно студенти перекладають! Наприклад, «в прошлое воскресенье» звучить як «in the last resurrection», що дослівно перекладається - «у минулому воскресінні», «our spirits sank» (у нас погіршився настрій) – «наші духи потонули». Заряд позитиву гарантований, якщо до помилок ставитися з гумором.

Такі кумедні історії розповіли нам викладачі педуніверситету. Сподіваємося, що кожен посміявся від душі та зробив для себе висновки. Візьміть приклад із викладачів і Ви, шановні читачі, згадайте свої веселі історії. Посміхайтесь та ділиться посмішкою з іншими!

Спілкувалися
Інна ЖМУРКО та Аліна ЧЕРВІНЧУК