Співпраця студентів і викладачів завжди була плідною та цікавою. А з появою різноманітних веб-сторінок стала більш простою. Тепер чи не кожного студента (так само, як і викладача) можна знайти в графі пошуку будь-якої соціальної мережі.

Майже весь вільний час проводимо у віртуальному світі: слухаємо музику, спілкуємося з друзями, переглядаємо фото чи просто відкриваємо акаунт в очікуванні важливого повідомлення. В Інтернеті практично живемо. Для когось – це безглузда трата часу, а хтось вважає, що це корисно і читання статусів теж духовно збагачує.

Досі звичне спілкування створювало багато незручностей: забирало час, якого студентам постійно бракує, а залишатися після занять, аби уточнити відпрацювання чи завдання додому, не кожному до снаги. Варто використовувати соцмережі для прямого їх призначення, тобто обмінюватися інформацією. Дуже зручно й швидко іноді ділитися матеріалом для підготовки до пар чи потрібними посиланнями, фото, відео, запитувати в одногрупників домашнє завдання й іноді колективно його виконувати.

Сучасні технології значно спростили нам життя, проте не виключено, що з моменту реєстрації у якійсь соціальній мережі знехтуємо реальним життям, прогулянками на свіжому повітрі, теплими обіймами, зрештою, поцілунками. І чим далі, тим гірше – всі наші реальні емоції нам замінили смайлики Вконтакті чи в Однокласниках.

А як викладачі ставляться до соціальних мереж? Чи можна віднайти їхні Інтернет-профілі серед ваших віртуальних друзів? Як на мене, прогрес бере своє. І викладачам іноді цікаво почитати записи на «стінах» студентів: того покинула кохана, бо ж має вічні проблеми з особистим життям, а в тієї – лише філософські записи про сенс буття. Читаючи анкети студентів, викладач може зрозуміти їх, проаналізувати певні вчинки, виявити вподобання. Це зручно й іноді спрацьовує на його користь, бо ж тепер не треба ставити студенту безглуздих запитань штибу: «Чого ти вічно літаєш у хмарах?», «Тебе хлопець (дівчина) залишив (-ла)?». Все поступово стає на свої місця.

А для нас, студентів, дуже зручно коментувати фото викладачів, якщо вони є, роздивлятися анкети, запитувати поради й дізнаватися домашнє завдання. Стало модним навіть відпрошуватися з пар, а також звітувати про виконання доручень, обговорювати поточні справи, складати плани і все інше. Іноді це спілкування призводить до того, що вони бажають один одному доброї ночі, гарних снів чи вдалого дня… Це ж дуже цікаво знати про наставника більше, аніж можна побачити під час лекції.

А ви вже знайшли свого викладача Вконтакті? Якщо так – додавайте в друзі, як кажуть: «Разом нас багато!».

Руслана ТКАЧУК