«Бути чи не бути?» – запитував себе шекспірівський Гамлет. Вічне питання, яке турбує сучасних студентів звучить приблизно так: «Йти чи не йти на пари?»

О 8.20 ранку на території педагогічного університету досить людно. Заспані студенти поспішають у свої корпуси на заняття, викладачі – на роботу, турботливі батьки ведуть дітей до школи та в садочки.

«Шо? Сьогодні немає першої пари?» – кричить в слухавку довгов’язий хлопець в синій куртці. – «Тоді чого я сюди приперся?» – розлючено кидає телефон у кишеню й повертає до виходу.

На п’ятому поверсі корпусу №3 студенти ще 10 хвилин тому розійшлися по аудиторіях. Раптом тишу порушує стукіт з боку вхідних дверей. У коридор забігає рудоволосий хлопець з веснянками на обличчі. На ньому розщібнутий піджак і абияк випрасувана біла сорочка. З відкритої сумки виглядають якісь папери. Віддихавшись кілька хвилин, юнак дістає мобільний:

 – «Альо! Саня, привіт! Я вже є. Ми в якій?... Окей, заходжу. Скажи старості, щоб «енку» не ставила», – хлопець прямує в кінець коридору. Знайшовши потрібну аудиторію, відчиняє двері й заходить. Через кілька хвилин цей же юнак як ошпарений вистрибує на коридор і знервовано прямує до виходу…

Мабуть, чи не кожному студенту хоч раз в житті довелося запізнитися на пару. На жаль, не всі володіють мистецтвом приходити вчасно. Бути пунктуальним – це великий плюс, але у кожному правилі є винятки.

Студенти та викладачі до запізнень ставляться по-різному. Одні вважають це нормальним явищем, а інші навпаки – категорично проти такого «нахабства».

– Як на мене, це справа в ставленні студента до викладача. Я поважаю своїх учителів, тому не дозволяю собі запізнюватися на пари. Тим паче батьки платять за моє навчання чималі кошти. Можу пожертвувати сном, сніданком, але прийду вчасно, – ділиться Олег Гаврищук, студент 2 курсу ІІМ.

Більшість викладачів (якщо не всі) негативно ставиться до цього явища.

– Я категорично проти запізнень студентів, особливо тих, які живуть в гуртожитках. Простежується закономірність: ті, хто живе найближче до університету, часто приходять на заняття останніми. Ще з першої пари викладач повинен привчити студентів не запізнюватися: одразу після дзвінка закрити за собою двері й більше нікого не впускати в аудиторію. Якщо почати робити хоч якісь незначні поступки, то може виникнути загроза систематичних запізнень. Але, на жаль, проблема існує, і якесь універсальне вирішення знайти складно, – каже Анатолій Володимирович Штифурак, викладач англійської мови, ІІМ.

Для того, аби якось вплинути на пунктуальність студентів, кожен викладач має свої методи виховання:

– Було б добре, якби студенти попереджали старосту про своє спізнення й указували причину. Також можна повісити на дверях аудиторії табличку: «Після дзвінка в аудиторію не заходити». Все-таки чудово, коли студенти не запізнюються, – каже Лілія Іванівна Федчук, доцент кафедри української мови, ІФЖ.

– Бурхливий студентський графік не завжди дозволяє робити все вчасно. Я намагаюся не запізнюватися на пари, але в мене це не завжди виходить. Якщо вранці прокидаюся й розумію, що проспав, то зазвичай не йду в університет взагалі. Живу на вул. Стахурського, тому частенько виникають проблеми з транспортом. Це одна з головних причин моїх запізнень, – вважає Станіслав Яворський, студент 4 курсу ІІМ.

Трапляються випадки, коли після дзвінка викладачі нікого в аудиторію не пускають. Що роблять студенти, коли перед носом зачиняють двері, розповів Микола Андрущенко, студент ОКР. «спеціаліст», ІМФІТО:

– Я завжди спізнююся, тому ще по дорозі в університет прокручую в голові всі можливі варіанти пояснення причини. Треба мати гарну фантазію, щоб «відмазка» була правдоподібною. Якщо після довгих старань викладач не ведеться на мої «байки» (а це буває рідко), тоді вирішую, що робити далі. Зазвичай, їду додому досипати або поснідати. Непоганий варіант – посидіти в Інтернеті. До речі, мене, починаючи з третього курсу, викладачі майже ніколи не виганяли з аудиторії. Це тільки на першому чи другому бувало. Треба ж було встановити дисципліну.

Якщо ви не зовсім старанно відвідуєте пари – це ще не головна проблема у вашому житті. На щастя, в університеті поки не потрібно платити за пропуски:) Але накопичувати їх теж небажано. Віктор Бронюк (відомий поп-музикант та випускник  ВДПУ) теж прогулював заняття, та це не завадило йому досягти успіху. Головне – займайтеся улюбленою справою, розвивайте свої таланти, але не забувайте про головний студентський обов’язок – вчитися!

Юлія ГОРДІЙЧУК