Віддзвенів останній дзвоник, завершилося випробування зовнішнім незалежним оцінюванням. І ось я, вчорашній школяр, стою на порозі зовсім іншого, але цікавого невідомого життя.

Скажу одразу, стати журналістом – це дитяча мрія, тому з визначенням професії проблем не було. Для досягнення мети обрав один із кращих вишів Поділля – Вінницький педуніверситет.

Рішення прийнято, творчий конкурс складено, оформлено всі документи. Тепер заходжу з валізами в руках до нової кімнати, яка у найближчі роки замінить рідний дім. Трохи невпевнено, як дитина знайомиться з навколишнім середовищем, дізнаюся про життя у гуртожитку. Перше враження від інтер’єру кімнати можна порівняти з враженням після відвідин музею радянської історії та побуту. Проблема комплектації кімнат гуртожитків «раритетними» меблями є досить актуальною в усій країні. З одного боку це навіть добре, бо студент вчиться бережно поводитись із речами, оскільки будь-яка різкість або необережність рухів може коштувати дверцят тумбочки або полички з шафи.

Кухарська справа – обов’язкове ремесло, яке мусить опанувати кожен студент. Не вмієш – коли-небудь навчишся, не хочеш – шлунок заставить. Моє знайомство з кухонною плитою було поступовим: починаючи від звичайного підігріву їжі, закінчуючи самостійним приготуванням вермішелі та навіть деяких видів каш.

Загалом життя в гуртожитку – це великий фрагмент у калейдоскопі студентського життя. Зважаючи на можливість спілкування та веселого проводження часу з друзями, якісну підготовку домашнього завдання і, зрештою, відпочинку після важкого дня, цей аспект є яскравим та незамінним для створення повноцінної картини студентства.

Ще одним надзвичайно важливим фрагментом є власне навчання в університеті. Урочиста, велична споруда, немов справжній витвір мистецтва, в оточенні зелених насаджень і пам’ятників видатним українським поетам неабияк здивувала мене. Радію за свій університет та за себе, бо тепер тут навчаюся.

Перший курс, перший семестр – це невеликий проміжок часу, насичений неймовірними враженнями, силою-силенною інформації, безліччю знайомств. Один з моїх найяскравіших спогадів – це урочистості з нагоди посвяти у першокурсники. Велика, осяяна сонцем площа перед університетом зібрала першокурсників з усіх факультетів. Тішили привітання керівників вишу та напутні побажання наставників. Ми вперше відчули себе студентами.

Спочатку було дещо важко розібратися з розкладом та аудиторіями, адже територія велика. Також із перших днів відчув, що для вдалого завершення семестру доведеться докласти чимало зусиль. Та окрилений бажанням стати справжнім журналістом, сприйняв навчальне навантаження, як можливість наблизитись до мрії.

Пощастило познайомитися з позитивними, цікавими, доброзичливими людьми – викладачами, які тепер допомагають стати нам професіоналами. Зимова сесія була можливістю продемонструвати рівень здобутих протягом семестру знань. Нагорода за успішність – не тільки потужний заряд нової енергії та ентузіазму, а й звання повноправного студента-журналіста Вінницького педуніверситету.

Незабаром літні сесійні випробування. Тепер уже, хоч і з невеликим, але цінним досвідом, впевнено крокуймо вперед!

Дмитро ТЕТЮХА