Під таким лозунгом живе суспільство, описане в романі Джорджа Оруела «1984». «Дводумство», або ж здатність не просто називати чорне  білим, а біле – чорним, а й повірити в це, вважається  не лицемірством, а чеснотою, без якої неможливо уявити правильну людину.

Роман-пересторога «1984» – обов’язкова книга для кожного, хто позиціонує себе як вільну людину, як людину, здатну мислити самостійно та об’єктивно оцінювати дійсність. Цю книгу справді варто прочитати хоча б тому, що авторитетна британська газета «TheTimes» у 2009 році визнала її найважливішою книгою, надрукованою за останні 60 років, а в рейтингу «100 кращих книг усіх часів» журналу Newsweek вона посідає 2 місце. Протягом певного періоду була заборонена в деяких бібліотеках США, а про тоталітарні країни годі й говорити. А тим, хто не відчуває потреби в прочитанні, бо вважає, що 1984 – усіма забуте минуле, а тоталітарні держави – всього лише пережиток ХХ ст., які більше не матимуть прецедентів в історії, раджу ще раз поглянути у вічі дійсності і запитати себе: чи є ми насправді такими вільними та незалежними, якими хочемо себе бачити?

Сюжет твору розгортається у 1984 році в Лондоні – столиці Злітної смуги № 1, провінції Океанії. Для того, хто хоч трішки обізнаний в історії не важко буде впізнати в аспектах суспільного устрою Океанії Радянський Союз. Уся повнота державної влади сконцентрована в руках у Партії, яка прийшла до влади шляхом революційного перевороту під гаслами про побудову кращого майбутнього. Лідер Партії – це, дуже схожий за описом на Сталіна, Старший брат, котрого ніхто не бачив вживу. Його зображали на численних плакатах із написом «Старший брат дивиться на тебе». Особливість цих плакатів у тому, що суворий і пронизливий погляд завжди спрямований на тебе, де б не стояв. Ворогом № 1 для «брата» вважається Голдстейн, який був одним із лідерів Партії, але став на шлях контрреволюції і таємниче зник. Він позиціонується як засновник Братства, організації, що хоче скинути Партію та як автор Книги, котра викриває Партію. Голдстейна та його вчення постійно висміюють та розвінчують, проте його вплив не згасає, адже час від часу виявляють усе нових шпигунів та шкідників, що діють відповідно його настанов.

Повсякденне життя, як і в будь-якій антиутопії, регламентується жорсткими правилами та законами. Офіційно все це заради того, аби вберегти суспільство від занепаду та гниття, але насправді – щоб взяти контроль  над словами, думками та діями людей і, навіть, над їхніми почуттями та емоціями. Серйозною провиною, за яку людину можуть заарештувати та «розпилити» (вбити і стерти будь-які дані про її існування) вважається «думкозлочин» – здатність людини всього лише в думках сумніватися у правдивості чи правильності будь-чого, проголошеного Партією. Це єдиний злочин, що карається смертю.

За «правильністю» думок громадян стежить поліція думок. Партія у свою чергу контролює людей навіть через сім’ю, яку ми звикли вважати своєю найміцнішою опорою. Проте тут люди одружуються лише за згодою Партії, яка стежить, аби між майбутніми чоловіком та дружиною не було й натяку на кохання, а дітей навчають підслухувати і доносити в поліцію думок. У кожному приміщенні вмонтований телеекран, від якого неможливо сховатися і який не вимикається. Екран налаштований на прийом і передачу даних, таким чином поліція думок може стежити буквально за кожним.

Ще однією характерною особливістю режиму є «новомов» – штучна мова, створена для того, аби відучити людей думати звичним чином. Назви міністерств повністю суперечать тому, чим вони займаються: наприклад, міністерство правди займається фальсифікацією історії, а в будівлі міністерства любові катують всіх, кого запідозрили в думкозлочинах.

Головний герой роману Уїнстон Сміт (навіть сама типовість імені вказує на сірість та одноманітність) працює в міністерстві правди – займається корекцією правди. Усі часописи, книги та інші писемні джерела, де вказані дані, що розходяться з нинішньою офіційною позицією Партії, повинні бути знищені або відредаговані, аби там не було прогнозів та обіцянок, які не здійснилися, або ж згадок про контрреволюціонерів. Історія Сміта розпочинається з його рішення вести щоденник (що теж вважається важким злочином).

Незважаючи на те, що Уїнстон працює одним із «гвинтиків репресивної машини», йому починають приходити думки сумніву. Він усвідомлює безглуздя існуючого ладу та власну повну невідповідність тим ідеалам, які проголошує Партія. Уїнстон боїться цих думок, однак не може подолати, а тому стає на шлях опору. Його боротьба проти системи ускладнюється ще й тим, що він не знає, кому можна вірити, а хто працює на поліцію думок. Головний герой має пізнати справжню суть системи, познайомитися з Братством та прочитати заборонену Книгу, а також побувати в місці, «де не буває темряви».

«1984» змусить засумніватися в тому, про що ви раніше й не замислювалися. Чи всі ЗМІ подають інформацію чесно та без вигідних тим чи іншим силам перекручувань? Чому ми сприймаємо як належне кардинальну невідповідність обіцянок та дій влади? Що ж можна назвати свободою? Хто пише нашу історію і ким були в реальному житті герої та зрадники зі сторінок книг? Ці та інші питання, над якими ніколи б не ламав свою голову обиватель, згодом постануть перед тим, хто візьме до рук «книгу-код» Оруела.

Михайло БУЗДИГАН