Як не дивно, але в медалі все ж три боки: з одного – надпис, з іншого – малюнок, а між ними іще один – гладенький, хвилястий, ребристий, випуклий чи ввігнутий – це залежить від гравера чи ювеліра, котрий створював її і вклав у неї свій творчий задум.

Так і людина: з одного боку – буденна, клішована, перевантажена обов’язками й часом нудна, з іншого – святкова, безтурботна, активна, нестримно усміхнена, різна та цікава, а поміж ними, неначе начинка між частинками тістечка – дещо особливе, бажане, неповторне, якоюсь мірою загадкове та сакральне, те, чим смакуєш з особливою насолодою – це творчість. Кожен її бачить по-різному, вбачає в найрізноманітніших речах, формах, діях. Вона є тим, що безсумнівно допомагає триматися людині воєдино, бути цілісною і неповторною особистістю. Солодкі миті життя – це моменти творчості – найсмачніше і найапетитніше, що є в життєвому меню.

«Меню» одного із наших студентів є досить цікавим, адже більша його частина – це суцільні десерти. Дмитро Леонов – студент другого курсу і майбутній вчитель російської мови та літератури. Він зумів розімкнути коло стандартів, не залишився лише в межах обраної майбутньої професії, а зробив свій «десерт» багатошаровим і смачним. Нещодавно хлопець брав участь у студентському конкурсі «Співочий голос університету – 2012», де  йому вдалося розкрити один зі своїх талантів та дійти до півфіналу. На конкурсі зумів гарно себе проявити, адже, як стало відомо, на сцені Дмитро не вперше, і з огляду на його амбіції, не востаннє.

Співочий дебют відбувся у п’ятирічному віці. Саме тоді він став учасником вокального ансамблю «Джерельце», який  функціонував  у Вінницькому Палаці дітей та юнацтва.

– Я дуже чітко пам’ятаю свій перший виступ на справжній сцені, – з гордістю пригадує Дмитро. – Тоді мені було 6 років і я співав перед публікою на відкритій сцені у Центральному парку культури і відпочинку ім. Горького. Ніколи не забуду ті емоції.

Гарний голос, яким вправно володіє хлопець, пісні, котрі проймають до глибини душі  – це не єдиний талант. Дмитро зізнається, що надає перевагу  всьому новому і йому невідомому, тому охоче береться до нових починань, має багато захоплень, серед яких гра на гітарі, футбол, фотографія, написання сценаріїв до різних заходів, свят, вечорів, студентських вистав. Також він пише вірші, більшість із яких згодом стають піснями, які студент виконує на зборах літературного гуртка в університеті чи в колі друзів, влаштовуючи так звані «квартирники». Своєрідна за змістом, не завжди легка для сприймання поезія Дмитра Леонова, виглядає оригінально та свіжо на фоні нинішньої молодіжної, дещо сльозливої, інтимної лірики.

– На написання віршів мене надихає саме життя, його проблематика, над якою нерідко глибоко замислююсь, – розповідає хлопець. – Окрім віршів, пишу також  прозу. Вважаю, що найкращі речі народжуються в тих людей, які в житті часто переживають негаразди. Саме тому більшість моїх творчих напрацювань (маю на увазі пісні, вірші) несуть у собі певну напругу, яка зосталася після не завжди позитивних емоцій, подій. А коли добре на душі, то якось і не дуже пишеться. Просто люди не звикли ділитися радощами, тому й вірші в них виходять нещирі.

Сум, що інколи таїться десь у глибині душі, Дмитро не виказує. Яскраві кольори в одязі, який завжди доповнюють кумедні та стильні аксесуари, вдача балакучого співрозмовника, товариськість не дозволяють хлопцю сіяти душевні переживання та тривоги в колі друзів, товаришів, знайомих без будь-якої на те причини. Сакральне завжди залишиться таким. Якщо воно згодом і  відіб’ється у його піснях, то навряд чи втратить свою інтимність; назавжди залишиться загадкою, на яку Дмитро лише приспустить завісу, щоб зберегти інтригу та засвітити вогник цікавості в очах слухачів.

Дар’я ГОРОБЧУК