Скажете, що ляльки – це щось далеке і забуте? А пам’ятаєте, як у дитинстві ви говорили з ними, няньчили, доглядали, пестили, гралися, уявляли своїми дітками? Ляльки – окремий світ мрій та фантазій. Та не завжди вони залишаються у дитинстві. Для Аліни Олійник, першокурсниці ІФЖ, ляльки стали мистецтвом, творчістю, покликанням.

– Аліно, як довго займаєшся виготовленням авторської ляльки?

– Професійно цією справою я займаюся лише один рік. Спочатку це було аматорським захопленням. Раніше жила у Києві, там цілком присвячувала себе лялькам, брала участь у виставках столичних галерей, представляла свої роботи, навчалася у київських майстрів. Закінчила «Артшколу» і нині проводжу майстер-класи у Києві та Вінниці.

– Скільки часу потрібно, щоб створити іграшку? Які матеріали використовуєш?

– Я не вела точних підрахунків витрачання часу. Починаю творити одразу кілька своїх маленьких «донечок». Тому одна лялька «забирає» приблизно місяць. Не можу сказати, що час я витрачаю. Скоріше, народжуюсь заново, або потрапляю в інший світ – світ ляльок. Там немає годинника чи секундоміра, абсурдних тверджень та безкомпромісних ситуацій, тлумачень, термінів, гострих проблем і тупих кутів. Є лише я та моє маленьке диво. І, безперечно, безмежний світ фантазії, натхнення, добра, тепла, взаємної та щирої любові.

Матеріалом для роботи може бути будь-яка тканина: дорога чи дешева, головне − натуральна. Вигляд, колір, якість, кількість залежать лише від ідеї та творчого задуму. Але в мене виходить швидше навпаки: що під руками − з тим і працюю. Тканини купую або використовую з уже непотрібного одягу.

– Яке місце авторська лялька займає у твоєму  майбутньому?

– Без цих чудесних створінь не уявляю свого життя! Задумів багато. Якщо захотіти, їх, звичайно, можна втілити в реальність. У моїх планах яскраво світиться надія відкрити свою власну школу, де могла б навчати дітей цієї виняткової справи. У мене вже є невеличкий досвід: навчала дітей своїх знайомих. Був навіть такий оригінальний випадок, коли моєю ученицею стала 65-річна жінка. Це є доказом того, що вчитися ніколи не пізно! Учні розуміють мене, а я їх. Ми знаємо, що до виготовлення кожної ляльки потрібен оригінальний підхід. Розмовляти з ними (так-так, я ними спілкуюся), посміхатися до них, віддавати частинку своєї душі, вивчати їх як цілком сформовану, гідну любові маленьку істоту. Кожній з них шепочу: «Ти моя найкраща, найрідніша, найоригінальніша!».

– Аліно, але ж, кажучи такі слова одній, хіба не ображається інша?

– Вони «розуміють», що кожна з них для мене важлива й дорога по-своєму. Немає кращих чи гірших. Я їх усіх люблю. Вони − мої творіння!

– Маючи так багато планів, думок, мрій, у тебе, певно, і коло друзів відповідних розмірів? Є багато однодумців, які тебе підтримують?

– Упродовж останніх кількох років познайомилася з багатьма людьми, які поділяють мої погляди. Декількох зустріла на «Ляльковій виставці», учасниками якої були творчі особистості з Франції, Польщі, Німеччини та Португалії. Часто бачитись немає змоги, тому спілкуємося за допомогою Інтернету. Ділимося ідеями, вносимо корективи у роботи, знаходимо різні способи виготовлення ляльок. І так, «з миру по нитці», набуваємо нових вмінь, які потім втілюємо у наших маленьких творіннях.

Шукайте й ви у собі іскру. Можливо, вона вже давно жевріє, просто чекає, щоб ви дмухнули на неї, і вже тоді сама запалає радісним вогнем. Не кажіть, що у вас немає таланту. Це не правда. Всі люди талановиті по-своєму!

Оля УРСУЛЕНКО