Професія журналіста надзвичайно цікава, захоплива, проте, певним чином, небезпечна. Вона закидає в різноманітні країни, ситуації, вимагає непередбачуваних рішень, висновків, стійких психологічних і моральних якостей.

Доводилося переглядати безліч фільмів. В одних знаходив себе у ролі головного героя, в інших – спостерігав суцільну протилежність самому собі. Та цей вразив до глибини душі.

Презентація фільму «Клуб безбашенных» відбулася 2010 року. Головна ідея, що пронизує сюжетну картину,– незламний дух людини. А точніше – істинного журналіста, який заради маленької інформації для всього світу, спроможний здійснити надлюдські вчинки.

«Клуб безбашенных» – це історія чотирьох людей, які заради роботи вирушили у Південно-Африканську Республіку за часів апартеїду (форма расової дискримінації). Глядач у кожному з героїв має змогу знайти самого себе в тих чи інших ситуаціях, адже кожна історія у фільмі – це не лише захоплива пригода, але й безцінний життєвий досвід, який кожному може знадобитись в житті. Головні герої проявляють втілення усіх рис справжнього та істинного журналіста, що на власному прикладі демонструють незламний дух у важких ситуаціях. Це приклад неабиякої журналістської професійності, вміння вийти переможцями з непередбачуваних випадків і здобути вкрай необхідну інформацію. Сюжетна картина розповідає про життя МЕГАактивну життєдіяльність, починаючи з романтичних відряджень у далекі країни – закінчуючи складними виборами перед самими собою. Цей вибір постає неочікуванно… Героям доводиться обирати між сенсаційною інформацією, неочікуваними фотознімками та власним здоров’ям і життям. Історія головних героїв – це показ справжнього героїзму, професіоналізму і справжніх журналістських якостей, які чоловіки демонструють протягом усього фільму.

Інтригуючий сюжет змушує задуматися над багатьма речами, дозволяє оцінити події очима героїв, побачити реальну картину того, що довелося пережити журналістам. Це аж ніяк не сидіння у запиленому кабінеті над пожовклими паперами, нашкрябуючи щось ледве зрозумілим й для самого себе почерком. Це – активний, хоч і небезпечний, спосіб життя!

Фільм викликає шквал емоцій, змушує вболівати за кожного з персонажів, співчувати, співпереживати проблемам. Демонструє приклад фотожурналістики – іноді потрібно зробити тисячі фотографій, перш ніж отримати дійсно дорогоцінний знімок, який зможе не тільки продемонструвати один з моментів певної події, а й передати суть проблеми, інколи й причину її виникнення.

Дивився кінострічку на одному подиху.... Тоді розумів, що це безцінний візуальний досвід не лише для журналістів, а й для людей інших професій. Тому раджу переглянути всім, хто прагне виховати у собі незламний характер, сталеві нерви, залізну витримку. Фільм додасть нових неабияких вражень про складну та перенасичену емоціями професію. Хто бажає знайти ту межу своєї професії, яку перейти вдається далеко не кожному…

Цікаво, а де ж вона та межа?

Андрій КОВЕРЗЮК