Педагогічний університет – що це: ВНЗ, котрий готує чудових педагогів, чи заклад, де виховуються справжні майстри слова? Колектив, який підтримає у важку хвилину, рідні стіни, викладачі, котрі були завжди пліч-о-пліч зі студентами.

Навчаюся у Вінницькому педуніверситеті (хоч колись говорила: «У педагогічний не вступатиму, не моє покликання»). Справді, перш ніж зробити важливий крок у доросле життя, варто гарно подумати: чи ту спеціальність обрав, чи зможеш потім знайти роботу, чи приноситиме задоволення? Трапляється так, що з професією, як із чоловіком: «не зійшлися характерами».

Навчаючись у школі, вбачала в собі здібності до журналістики. Знала, що це не лише події та факти, а й недоспані ночі, велика відповідальність і клопітка праця. Неймовірна цікавість, часом необізнаність змушували все частіше замислюватися: чи правильний шлях обрала. Учителька з історії часто запевняла, що педагогічний – гарна перспектива. Ніколи не подумала б, що доля закине в той університет, де навчалася мій кумир серед шкільних педагогів – Віра Галковська. Коли повідомила їй, що планую стати журналістом, сміючись відповіла: «Старанно навчайся, можливо, напишеш гарні слова й про мене…».

…Коли прийшов час обирати майбутню професію, юна Віра не вагалася, бо точно знала: робота з дітьми не лише цікава, а й корисна. Вступила до Вінницького педінституту ім. Миколи Островського на історичний факультет. Розповідає: під час навчання відкрила багато нового. Дуже любила читати, особливо історичні романи, цікавилася історією та географією.

Часто переїздила, тому доводилося змінювати місце роботи. Працювала в багатьох школах на різних посадах. Ніколи не зраджувала вчительському покликанню. Нині займає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи Степанівської ЗОШ І-ІІІ ст., паралельно викладає історію та правознавство. Вражає підхід Віри Галковської до учнів-випускників, адже підготовка до тестування – серйозна справа. Вважає, що вчительська діяльність і знання не базуються лише на програмі, проте чітко її дотримується. Ніколи не агітує щодо вибору професії, але й не приховує, що праця в школі велична і потрібна.

Віра Олексіївна для дітей − наче мати, яка завжди у важку хвилину підтримає та дасть цінну пораду. Має відмінне почуття гумору, каже, що перейняла його від друзів-одногрупників. Із посмішкою згадує своє студентське життя, радить берегти в пам’яті кожен проведений в університеті момент. На своїх уроках героїня нарису робила «ліричний відступ», аби розважити та застерегти учнів від помилок. Часто навідувалася до нашого класу, цікавилася поточними справами, навчала боротися з хвилюванням.

Пригадую її фразу: «Отримали доволі «колів» (одиниць. – ред.), скоро городитися будете…». Дійсно, не жаліла для нас одиниць, хоча улюбленою оцінкою була п’ятірка (за 12-ти бальною системою). Бувало просили: «Не ставте, будь ласка, вивчимо наступного разу…», – а вона сміється й відказує: «Чого ви? Дивіться, яка гарна оцінка». Ох, і перепадало нам від батьків за ці бали. Звичайно, були й переваги, оскільки виховувала в учнів любов до історії, книг, праці. Особливу увагу приділяла вивченню карт, за які неодноразово сварила.

На випускному Віра Олексіївна зі сльозами на очах вручала нам атестати, медалі, говорила теплі слова. Люблю її за пекучу суворість, справедливість, щирість і те, що не соромиться плакати. Віра Галковська закликає сумлінно вчитися, любити життя й те, що робиш. Учительський фах приносить героїні неабияке задоволення, живить життєдайною силою. Цього прагне й від своїх учнів.

Руслана ТКАЧУК