Дуже складно в нашому суспільстві знайти цікаву людину, з якою можна просто вести розмову про мистецтво, книги, кіно, музику, життя, світогляди й навіть релігію незалежно від статі, віку, фаху чи освіченості.

В нашому університеті є така особистість – Григорій Хаєцький, яким має стільки життєвої мудрості, що знає відповіді на будь-які запитання…

Спокійний, впевнений у кожному вимовленому слові. Гармонійні риси обличчя поєднуються з яскравим вогником, що палахкотить в очах.

– Найбільшим моїм захопленням завжди були книги, – розповідає пан Григорій, – Навіть коли я приходжу до когось в гості, то перше, куди кидаю погляд, – книжкові полиці. Книга для мене є чимось дуже особистим, єдина річ, якою я ні з ким не ділюся. Чим завгодно, але тільки не книгами.

Із книжкових образів Григорій Сильвестрович ще з дитинства створив собі збірний приклад для наслідування. Улюбленим персонажем у нього був Кармелюк, що приваблював своїми войовничими і разом з тим культурними рисами характеру. Саме такі якості пан Григорій у собі й виховував: сміливість, рішучість, відчуття справедливості і, особливо, постійне прагнення до свободи.

– За знаком Зодіаку я – Водолій. Це дуже волелюбний знак. Тому не люблю, коли мене обмежують у чомусь, ненавиджу рамки, але, на жаль, інколи доводиться робити те, чого не бажаєш. І якщо мені раптом захочеться відпочити від усього – іду в ліс, аби побути наодинці з природою.

Саме шалена любов до природи і підштовхнула Григорія Хаєцького на ідею покинути ненависну роботу бухгалтера та 35 років назад вступити на природничо-географічний факультет ще тоді педагогічного інституту.

– Як каже Тетяна Михайлівна Дабіжук, моя одногрупниця, я був надто правильним студентом, проте без двійок та прогулів також не обходилось, – зізнається Григорій Сильвестрович, усміхаючись.

Професія вчителя виявилася справжнім «попаданням у ціль», покликанням Григорія Хаєцького. Пари він проводить імпровізуючи, тому викладання схоже на театральну виставу, зіграну щоразу за новим сценарієм.

– Робота настільки подобається, що більше ніким себе не уявляю. Спілкування зі студентами приносить неабияку радість. Вони навчаються в мене, а я – у них. Бувало й таке, що ці навики та знання виявлялися переломними в моєму житті.

Зі студентами Григорій Сильвестрович справді інтенсивно спілкується, має навіть свою сторінку в соціальних мережах «В контакті» і «Ask.fm». Нерідко його запрошують у гуртожиток на каву та теревені. До студентів ставиться з розумінням, у самого ж син – студент (який, до речі, навчається на тому ж природничо-географічному факультеті):

– Був проти того, щоб Андрій, мій син, навчався на факультеті, де я працюю. Але він сам так захотів, – може, справді, син взяв приклад з батька.

Григорій Сильвестрович – та людина, з якої варто брати приклад. Крім безпосередньо викладацької роботи на посаді доцента кафедри фізичної географії, він пише вірші, захоплюється фотографією та малює.

– Колись хотів стати художником, – пригадує. – Але через поганий зір був змушений відмовитись від своєї мрії. Проте досі малюю.

Окрім творчості, також займається й культурно-просвітницькою діяльністю (член культурно-просвітницького товариства ім. О. І. та М. К. Реріхів), пише статті морально-естетичного спрямування, допомагаючи нести в суспільство культуру, красу та гармонію. Дивно, але пан Григорій – людина, яка в усьому вбачає щось прекрасне. Таке бачення світу відобразилося й у творчості, роботі, ставленні до людей та усього, що його оточує…

Інеса БЛАЖІЄВСЬКА