Думаю, ніхто не буде сперечатися, що наші випускники, залишаючи стіни рідного університету, стають висококваліфікованими, компетентними та затребуваними спеціалістами. Є навіть такі, яким щастить повернутися, аби перебувати у стінах рідної альма-матер уже не студентами, а професіоналами викладацького мистецтва. Саме так склалася доля й у випускника інституту фізичного виховання і спорту Василя Авраменка.

– Де хотів працювати після закінчення університету?

– Ще зі шкільних років мріяв вступити до педагогічного, а вже коли успішно його закінчив (з червоним дипломом), був переконаний, що трудитимусь лише за своєю спеціальністю. Відвідавши спеціальні курси з масажу, отримав змогу працювати у рідному навчальному закладі, за що дуже вдячний. Це те, до чого прагнув і що приносить мені неабияке задоволення.

– Василю, крім того, що ти працюєш масажистом у санаторії-профілакторії «Педагог», ти ще й вчителюєш в одній із сільських шкіл. Як тобі вдається стільки встигати?

– Важко, та зараз нічого немає легкого. Звичайно, втомлюють щоденні переїзди аж в Липовецький район, але життя змушує, іншого виходу у молодого спеціаліста немає. Проте, ніколи про це не жалкую, бо робота приносить тільки задоволення. Мені подобається працювати з дітьми. Навіть під час карантину спеціально їздив у школу, де ми всі разом розчищали стадіон від снігу та проводили тренування. Я цим живу.

– Розкажи про захоплення, чим займаєшся у вільний час.

– Люблю спорт, особливо футбол. Він для мене стихія. Навіть попри брак часу, займаюся боксом, боротьбою. Ще в студентські роки в університеті виборов перше місце з «самбо» та друге – з «дзюдо». Люблю читати патріотичні книги, улюблена – «Чорний ворон» Василя Шкляра. Активно беру участь у житті школи, проводжу різні змагання та свята.

– Ти нещодавно одружився. Як дружина Надія ставиться до твоєї роботи масажиста, не ревнує до молодих дівчат-пацієнток?

– Чудово, у нас довірливі стосунки. Мені пощастило з дружиною, вона в мене прекрасна. Ми поважаємо, розуміємо, підтримуємо, а головне – кохаємо один одного.

– Василю, що для тебе щастя?

– Для мене воно вбачається в тому, щоб поруч завжди була здорова сім’я, справжні друзі, які змогли б мене підтримати у потрібну хвилину, улюблена робота та спорт. Я щиро вдячний своїм викладачам, які намагалися передати якомога більше знань. Зараз впевнено можу сказати, що це не стало марним гаянням студентського часу.

– Про що ти мрієш?

– Хочу відкрити свій спортивний зал. Мрію, аби батьки приводили туди своїх дітей, щоб потім з них виростали представники здорової нації. Ніколи ні про що не жалкую, завжди впевнено йду вперед до своєї мети.

– Що можеш побажати нашим читачам?

– Студенти, насолоджуйтеся кожною хвилиною, проведеною в аудиторіях. Я дуже хотів би зараз туди повернутися… і сісти за парту. Це такі незабутні та ще зовсім безтурботні роки, порівняно з сьогоденням. А тим, хто відвідує профілакторій, раджу використовувати комплексні процедури, бо лише так отримаєте результат. Не забувайте про пунктуальність :=))

Спілкувалася

Віта МАКОГОН