Надворі вже тепла весна і люди заклопотані сезонними справами. Саме в цей період християни відзначають головне церковне свято – Христове Воскресіння.

У народі його ще називають Великоднем або Пасхою. Для кожного цей день є радісним. Подія, коли відпочиваємо і тілом, і душею. Щороку на Пасху можна насититися життєвою енергією на довгий час.

Напередодні свята хочеться поділитися відчуттями, які викликає у мене Великдень. Зроблю це в дещо незвичний спосіб. До кожної літери, з якої складається назва свята, напишу слово, котре з ним асоціюється.

Ну що ж, розпочну із першої букви «в». Це «Вихідний». Звичайно, кожен громадянин здебільшого присвячує неділю відпочинку, адже навіть Бог створював Землю шість днів, а на сьомий – відпочивав. Та на Пасху все відбувається по-особливому. З дитинства було цікавим і неймовірним те, що, здавалося, цей день триває довше, ніж звичайні. Атмосфера уповільнює темп життя, натякаючи, що потрібно подивитись на світ по-іншому, спробувати знайти нескінченний позитив, у якому тільки злагода й мир.

Зізнаюсь, здебільшого мій настрій змінюється у зв’язку з погодою. Та якою б вона не була на Великдень, ніколи не сумую. Навіть, якщо дощ, який мені зовсім не подобається. А ще, у цю святкову неділю можна справді виспатися, хоч більшість людей із мого села так не робить. Зокрема, в нас у сім’ї заведено вдосвіта вставати на Великдень і ранок проводити спілкуючись. Можливо, тому цей день так довго триває?

Друга літера – «е». Вона нагадує про «Емоції».

Із самого дитинства, коли бабуся брала мене з собою до церкви, постійно помічав чудові речі. Коли ми приходили на службу, в очі кидалося те, як люди з нетерпінням очікують дійства. Хвилюються, аби все було добре. Приємно, що, зайшовши у церкву з темного прохолодного двору, відразу ж зігрівало світло й тепло. Думки ставали легшими і я, ще маленький хлопчик, ні на мить не відходив від бабусі, бо вона хотіла все показати та розказати, за що їй безмежно вдячний.

Неповторним обрядом є освячення водою. Служба зазвичай завершується під самісінький ранок, коли на вулиці досить холодно. Коли падають на обличчя краплі святої води, відразу ж зігріваєшся. Та все ж, найбільше мені запам’ятовується, як ми завжди збираємось усією родиною за столом. Після своєрідного сніданку лягаємо спати, оскільки попереду ще цілий день, сповнений радістю.

Згадую випадок, який закарбувався в пам’яті яскравим спалахом. Добре відомо, що під час освячення люди мають засвітити свічки, що знаходяться у кошиках і не гасити їх дорогою додому. Кілька років тому служба завершилася, коли було ще зовсім темно. Люди розходилися по домівках, а ми із рідними вирушили згодом, спостерігаючи, як всю дорогу попереду заполонили вогники світла. Так гарно, що словами не передати. Скажу тільки, що в моєму серці це залишиться назавжди. То була магія, котра оживає тільки на Великдень.

Що ж, перейдімо до букви «л». Чесно кажучи, довго думав над словом. Зупинився на найсильнішому варіанті – «Любов».

Можливо, звучить банально, але все ж хочу звернути увагу саме на це всепоглинаюче почуття. На Пасху люди мають продемонструвати любов до Всевишнього і прийти до Храму Божого на службу. Я з великим захопленням спостерігав за тими, котрі навіть пересилювали себе, щоб іти до церкви. Маю на увазі стареньких жителів села, яким важко навіть просто стояти, але вони пересилюють себе, щоб помолитись Господові.

Надзвичайно приємно, що зі сходом сонця, прохожі вітаються одне з одним словами «Христос Воскрес» і «Воістину Воскрес». Усупереч буденним труднощам і постійному коливанню багатогранного життєвого маятника, на Пасху всі відкидають проблеми й із задоволенням спілкуються між собою. На жаль, у інші дні на це часто не вистачає часу. Намагаємося продемонструвати повагу до тих, хто нас оточує, тому запрошуємо друзів і рідних у гості. Хіба це не один із проявів любові?

Звичайно, на літеру «и» слів немає, та її теж не омину, а згадаю в «Писанках». Цій темі можна присвятити не одну годину, та зроблю акцент на традиціях своєї сім’ї.

Хто, коли був маленьким, не пробував малювати писанки? Про професійний розпис, звісно, не йдеться, але навіть звичайний фломастер чи кісточка із аквареллю робили нас «майстрами» цієї справи. Мене теж. Постійно просив маму або бабусю залишити одне чи два яйця, які самотужки розмалюю. Дуже подобалося, що потім їх покладуть у великодній кошик й освятять, а згодом ще й стоятимуть на святковому столі.

Зараз я подорослішав. Ця традиція залишилася в минулому, але є ще одна, якої дотримуватися багато-багато років. Річ у тім, що кожна господиня випікає особливі паски. У моїй сім’ї спочатку це робили у глиняній печі, але зараз ми використовуємо електропіч. Та форми пасочок не змінились і серед них є та, яка завжди буде найдорожчою для мене. Оскільки я наймолодший, то завжди брав свіжоспечену найменшу пасочку. Мама займалась випічкою у четвер. Я приходив зі школи та куштував свою паску з солодким кремом. Цей смак знайомий із малечку, тому навіки закарбований у моїй пам’яті. Нині я вже студент, але традицію змінювати не планую.

Далі мова йтиме про «к». Це «Компанія».

У цей день кожен хоче бути поруч із тими, з ким йому добре. Не дивно, що люди збираються разом і святкують Пасху. У нашому селі існує звичай, що вдень ми – в колі близьких, а ввечері – зустрічаємося в центрі села. Це дуже весело. Весь вільний час присвячую друзям. Ми щороку збираємося та вирушаємо на природу. Наша компанія не дуже велика, але це не головне. Важливо, щоб були щирі, доброзичливі, чуйні люди.

Букву «д» безсумнівно подарую «Друзям».

Після закінчення школи, ми все рідше буваємо в рідній домівці. Хтось навчається, дехто працює. Та Великдень – час, коли найближчі зустрічаються у світі дитинства. Тепер такі зібрання стали ще теплішими, а друзі – ріднішими. Вдячний приятелям за їхню відвертість і доброту.

На букву «н» є чимало влучних слів, а на «ь», звичайно, – жодного. Вирішив об’єднати їх в одне. Маємо – «Непередбачуваність».

Пасхальна неділя завжди дарувала несподіванки: відбувалися спонтанні зустрічі з людьми, яких давно не бачив; траплялись незаплановані походи у місця, де раніше не був; неодноразово із друзями змушені були ховатись від негоди. У цьому є родзинка. Усе, чого не чекаєш, приваблює. Коли не плануєш наперед – життя стає цікавішим.

Наостанок пораджу в день Воскресіння Господнього забути про турботи та негаразди, відкрити серце людям та Всевишньому. Відчуйте себе маленькою частинкою безкрайнього Всесвіту, не намагайтесь вирішити цього дня проблеми – нехай зачекають. Будьте ближчими до своїх рідних.

Шануймо прекрасне свято. Христос Воскрес!

Андрій МАКРУШИН