Студентське життя – не таке веселе, як вам здається. Воно набагато веселіше!

Оксана, 20 років:

– Одного разу, підіймаючись сходами, побачила, що на них лежить щось велике… «Мішок зі сміттям», –  подумала. Але піднявшись вище, помічаю, що це – телевізор, причому велетенський радянський монстр, який раніше благополучно стояв у сусідній аудиторії. Так він там півдня і пролежав.

***

– Якось наш одногрупник прийшов на іспит із повною кишенею шпаргалок. А написав він їх на яскраво-рожевих та салатових стікерах. І посеред іспиту все це багатство від його необережного жесту розлетілося по аудиторії. Однак викладач була із почуттям гумору і запитала: «Конфетті на честь Нового року розкидаємо?».

Олександр, 21 рік:

– Було 8 Березня, ми святкували його в гуртожитку з групою. Хтось привів знайому дівчину-студентку із Китаю. Я їй сподобався, вона почала вчити мене їсти китайськими паличками, всіляко приділяла мені увагу. Насамкінець запросила в гості й пообіцяла нагодувати фірмовою стравою – зіпсованим м’ясом. Чомусь не надто хотілося приймати таку пропозицію. І до китайців тепер обережно ставлюся.

Андрій, 22 роки:

– Була у нас пара з економіки. Дуже нудна лекція, і, звісно, на таких заняттях усі намагаються непомітно займатися своїми справами. На останній парті сидить одногрупник в навушниках та слухає плеєр. Викладач це помітив і зробив хлопцю зауваження. Наголошу на тому, що викладач був підстаркуватий, радянської «закалки». Одногрупник, скориставшись з цього, не розгубився і сказав: «То не плеєр, то мій слуховий апарат». Викладач почервонів, не очікуючи такого, вибачився перед хлопцем. Вся група мало не вдавилася від сміху, проте це було ще не найкумедніше. Після пари викладач пішов у деканат і зчинив скандал, адже йому не повідомили, що в групі глухий студент. У цей момент маленький жарт хлопця викрився, йому добряче влетіло, але ми до цих пір згадуємо той випадок зі сміхом.

Олеся, 20 років:

– Якось зібралися групою під вечір в університеті, щоб подивитися фільм, а потім разом його обговорити. На вулиці вже темніло, ми розсілися, запустили кіно… Однак увесь фільм нам заважав якийсь дивний звуковий ефект. Ми вирішили, що то старий запис, і не переймалися. Проте, коли вже ввімкнули світло – виявилося, що то хропів наш староста, який заснув, як то кажуть, «обличчям у власний ноутбук».

Того вечора ми засиділися допізна, і коли почали виходити з корпусу, виявилося, що двері вже замкнені. Де шукати сторожа, – ніхто не знає, на дворі майже ніч. Не довго думаючи, відкрили пластикове вікно й почали по одному вилазити. Всі вилізли, залишилася тільки я, і в цей момент приходить сторож. Запитує мене, що тут роблю. Кажу: «З групою кіно дивилися». Тоді він запитує, а де ж група? Кажу, що вже вийшли… Сторож подивився на закриті двері, на мене, ще раз на двері… І випустив на двір.

Тарас, 20 років:

– Якось одногрупник на перерві сів за викладацький стіл та й не помітив, коли почалася пара. А був саме початок семестру – усі викладачі нові. Одногрупник у костюмі з краваткою. Сидить, розповідає нам якісь байки, ми посміюємося. Тут заходить викладач (а він нас ще в очі не бачив). Дивиться – перед ним інший викладач – у костюмі, в краватці, щось розповідає. Викладач червоніє, шепоче «вибачте», і виходить. В нас – істерика. Ох і отримали тоді ми на горіхи :)

Юля, 19 років:

– Випадок на психології: викладач над чимось замислилась, а позаду неї на стелі блимає лампа денного освітлення. Тут лампа раптом перестає блимати і викладач в цей же момент: «Ага! Згадала!»

***

– Часто лекційні аудиторії мають таке планування: двері, дошка, інші двері. Одного разу під час пари в подібному приміщенні закінчилася крейда. Викладач просить найближчого студента піти до сусідньої аудиторії. Студент виходить у перші двері, проходить по коридору і заходить у другі:

– Вибачте, у вас крейди немає?

Викладач:

 – Ні, самі без крейди сидимо.

Студент виходить, проходить по коридору, заходить у перші двері:

–  У сусідній аудиторії крейди теж немає.

Аудиторія вся лежить від реготу. Викладач:

– Я знаю, до нас тільки що звідти заходили.

Сергій, 20 років:

– Було це одного нудного вечора. Ми сиділи в гуртожитку і вирішили трохи подуріти. Набравши у пляшки води, ми з хлопцями ганяли поверхом, обливаючи один одного. Коли вибіг на сходи, то почув, що з верхнього поверху хтось спускається. Звісно, подумав, що то мій «противник»  і жбурнув у його бік майже півтора літри води. А то виявилася вахтер, яка  робила обхід... Як ви зрозуміли, на цьому наші ігри закінчились.

Максим, 22 роки:

– Одного разу у відповідь на крилату фразу «кому не цікаво – можете йти» встала і пішла вся група.

***

– Ще у нас був кумедний випадок – прийшла молода викладачка, а ми думали, що то студентка з іншої групи. І не пускали її на пару, попросили нас не турбувати та закрити двері з іншого боку. Вона пішла в деканат і нам трохи влетіло, зате потім посміялись :)

 ***

На екзамені відповіді на білети писали на грошах... Викладач не мав права забрати їх, тому, що це могло вважатися хабаром).

Ось таким життям можуть похвалитися наші яскраві, неймовірні та невгамовні студенти! Збирайте й ви свою «скарбничку» смішних та чаруючих історій!

Аліна РУДЧЕНКО,

Інеса БЛАЖІЄВСЬКА