Одного кришталевого дня вибіжиш надвір і в серці щось йокне… Подумаєш: «Ну от… Весна!». Посміхнешся і спробуєш піймати промінчики, що посилає бліде сонце крізь свинцеві важкі хмари. Усе зрозуміло – березень став господарем.

Промінчик сліпить очі, лоскоче обличчя і тихо губиться десь на щоці, а ти не відчуваєш його тепла, такого лагідного і щедрого. Сонце світить, та не гріє, наповнюючи теплом щирої несміливої сонячної посмішки лише душу.

Чомусь і весело, і сумно. Ти згадуєш усі пережиті весни, сповнені дощів та негараздів. Але зараз відчуваєш тепло і радість, розуміючи: «Ця не така…». Все навколо у різнокольоровий барвах: берізки вплітаються зелененькими стрічками, одягаються у своє вбрання клени, крізь ще нерозталий сніг вже видніються голівки підсніжників. Ти уповільнюєш кроки, коли всі навколо так і рвуться кудись втекти, і хочеш чогось такого, що відволікло б тебе від минулого. Оглядаєшся і не розумієш, чому ніхто з перехожих не хоче насолодитися променями сонця, торжеством природи, що панує довкола? А потім згадуєш, що колись так само, занурившись у свої проблеми, не помічав усієї краси природи. Та ти змінився і насолоджуєшся життям сповна.

Згадуєш мальовничий ставок неподалік, усе, що пережив там минулої весни і стрімголов пориваєшся до нього, а перехожі тобі дивуються… Даремно! Ось ти вже стоїш біля ставу, вдивляючись в далечінь. Вітер довкола безжально крутить сніжинки, що ще лежать на березі річки. А ти стоїш і всміхаєшся, радієш, пишаєшся тим що не такий, як усі, бо ж умієш радіти кожній дрібниці. Намагаєшся розгледіти плесо озерця, але нічого не виходить. Повертаєшся додому, а на душі так легко і приємно; легкий вітерець тихо огортає німі вуста, лише коли-не-коли долинають дзвінкі дитячі голоси…

В один з таких кришталевих днів ти знову прокинешся, підійдеш до календаря на стіні, і перегорнеш поміткою «травень»… Вкотре вибіжиш на вулицю, знову щось йокне в серці, і ти здригнешся… А де поділося напоєне пахощами повітря? Побіжиш до озера, але вітер вже не буде зривати листя – навколо стоятимуть дерева одягнені у своє вбрання.

Ти знав, що весна може бути різною, та не помітив, як прийшли ці зміни: зміни в природі і в тобі.

Так непомітно проходить життя… Так швидко біжить час… Поспішай жити!

Ірина ВДОВИЧЕНКО