Ще здавна серед інтелігенції було поширено судження, що педагогічні навчальні заклади виховують студентів у найліпшому випадку консерваторами, а в найгіршому – повністю підпорядковують суспільним рамкам і забобонам. Певна річ, суб’єктивізму тут вдосталь, але ця тема справді інтригує.

Одна цікава особистість зовсім випадково потрапила до Вінницького педуніверситету (як чимало з нас), але лишила по собі слід негадано (як меншість із нас). Поміркований гострий погляд, який то лякає, то магнітизує. Пригнічений образ, котрий, немов привид, змушує затамувати подих. Що ховається під маскою відлюдькуватого містера Холода, або що б могло означати його тривале мовчання?

Він мав би бути гіперактивним та комунікабельним, коли обрав професію журналіста. Натомість став заглибленим у будь-яку деталь та аналітичним навіть щодо простих речей. Це Дмитро Гирич, випускник нашого університету. Людина,  яка створювала себе сотні разів та поставала з попелу, мов Фенікс. Відкинувши всі бар’єри, відкрив у собі джерело свободи. Джерело тієї волі, яка породжує силу долати всі можливі кордони, котрі стискають потаємні бажання.

Байкер, підкорювач морозного вітру, винахідник істин,  який ладен декілька діб не злазити зі свого мотоцикла. Вправний журналіст-аналітик, а також оксамитовий голос студентського радіо. Від природи дещо сором’язливий, тому тривалий час відмовчувався.

Сьогодні Дмитро – яскравий індивід, який твердо тримається в соціумі, стрімко опановує нові навички, але й не забуває про старі, набуті в університеті. Цей журналіст щохвилини перебуває в епіцентрі подій: працює на радіо, збирає відомості для статистичних даних, пише тексти. Для душі ще й залізного коня в гаражі ремонтує. Вважає, що «виш» навчив аналізувати, осмислювати та не втрачати бажання пізнавати. Згадуючи перші журналістські спроби, випускник спрямовує погляд додолу. «У цьому важко було б зізнатися ще декілька років тому, але навчання загартувало в мені витримку та силу волі», − зізнається Дмитро Гирич.

Сьогодні навчальний заклад, який готує педагогів, психологів, спортсменів і журналістів, набуває нових рис альтернативного мислення. Розширення кордонів світогляду крізь призму дослідження себе непідробного – те, що є вічним. Можливо, згодом це стане навіть окремою дисципліною. Принаймні, багато хто схвалив би таку ідею.

Яніна ЛУКАШОВА