Блукаючи, наче броунівські частинки, околицями нашого університету ми випадково для себе зробили цікаве відкриття. Йшли до нього три довгих університетських роки; щодня неуважно проходили повз, запізнюючись на пари. Як же нам, недалекоглядним слідопитам, тільки зараз вдалося побачити у звичному повсякденному явищі – знахідку?

Об’єкт дослідження причаївся під кронами дерев на алейці по вулиці Ленінградській. Напевно, ми виявили його саме зараз через сезонну зміну кольору листя, а подекуди через його відсутність (як-не-як, листопад місяць!). До цього часу об’єкт успішно зливався відтінком фасаду із зеленим листям  дерев. Проте осінь таки відкрила для нашого зору кафе «Політ»!

Ця місцина не раз слугувала притулком для заспаних студентів, які перебували тут у тяжкі хвилини очікування зі стаканчиком кави, прийшовши зранку на неіснуючу першу пару. Надавала моральний прихисток для розбитих сердець та понівечених доль, які заходили сюди посумувати за чаркою «чаю». З’являлися тут і призовники, проходячи плоскостопічною ходою повз військкомат, розташований поруч.

Раніше кафе з романтичною назвою «Політ» було офіцерською їдальнею. Стіни кафетерію бачили тільки військову еліту зі штабу повітряної армії. Асортимент страв у їдальні, а згодом кафетерії, в умовах всеохоплюючого дефіциту часів СРСР був величезним. Заклад, як і зараз, підпорядковувався державному концерну «Військторгсервіс», який забезпечує побутові потреби військовослужбовців та членів їхніх сімей. Тут було просто неможливо побачити «випадкових людей» – харчувалися в їдальні тільки військові. При вході не було фейс-контролю, проте існувало неписане правило: «вхід тільки для офіцерів». Проте тепер двері «Польоту» відчинені для всіх охочих, яку б соціальну ланку в суспільстві людина не займала.

Мало що змінилося в інтер’єрі: понівечений важкими підборами часу кахель на підлозі, старезні ваги на прилавку, притрушені пилом тьмяні плафони на стелі...

Єдине, що змінилося з плином часу – контингент відвідувачів. Зараз студенти педуніверситету мають змогу без перешкод потрапити до кафетерію і доволі смачно пообідати.

...А за сусідніми столиками чоловіки розпивають «гірку», в банкетному залі хтось гучно святкує день народження. Недалеко п’ють пиво призовники та їхні дівчата. У цей час стіни та старий прилавок, споглядаючи на своїх відвідувачів, думають: «Часи змінюються».

Чому ж цей заклад назвали «Політ»? Хіба не тому, що сюди заходили пообідати військові льотчики та офіцери, які проходили службу в лавах військово-повітряних сил? Ні, – стверджує Стереотип, – тому що там можна класно посидіти з келихом якогось алкогольного напою, насолоджуючись радянським стилем оформлення інтер’єру, себто, «політати». Що ж, «як яхту назвеш, так вона й попливе».

На жаль, багатогранність значень слова передбачає варіації трактування однієї назви, тому й пливе ця яхта по-різному. Зараз, коли військова служба перестала вважатися елітною професією, а відбувають службу в армії лише ті юнаки, хто не «відмазався» від військкомату, дух офіцерства в суспільстві поступово зникає, як і в приміщенні цього кафетерію. Усе змінюється...

Аліна ВОРКУЄВА