Із дитинства полюбляємо казки з щасливим кінцем, що супроводжуються весіллям, романтичні мелодрами, захопливі книги, котрі закарбовуються в нашій свідомості та спонукають до пошуків принца на білому коні. Свідомо чи на рівні підсвідомості шукаємо своє єдине кохання, про яке мріємо перед сном і бачимо уві сні.

У наш час частенько кохання плутають з іншими почуттями: закоханістю, пристрастю, захопленням чи жалем. Мабуть, тому, що одне з цих відчуттів здатне перерости в інше. У когось відносини будуються на звичці та прив’язаності до партнера, в інших – на пристрасті й закоханості, яка затьмарює розум і на мить змушує повірити, що це кохання, а хтось плутає велике почуття з жалем, жертвуючи власним щастям. Якщо розібратися, то жалість не така вже й погана річ, оскільки дає змогу зрозуміти, що людина добродушна, милосердна, небайдужа до чужих проблем. Проте не слід забувати, що це відчуття може бути різним.

Напевно доводилося чути: «Мені його шкода. Він хороший, не хочу робити йому боляче. Мине трохи часу і закохаюся в нього». Рано чи пізно стосунки, побудовані на жалості, дадуть тріщину, бо через деякий час з’являться докори, незрозумілі образи та непорозуміння. Від справжнього кохання паморочиться голова, у відносинах присутня ніжність, довіра, розуміння й прагнення бути поруч, незважаючи на негаразди, що трапляються на шляху. Немає нічого погано, якщо після невдалого виснажливого робочого дня любляча дружина пожаліє свого чоловіка. Проте не варто зловживати, адже наслідки можуть бути невтішними. Жалість вбиває повагу, довіру, а згодом роз’їдає кохання, залишивши порожнечу. Фальшиві почуття перетворюють життя на пекло, приносячи замість радощів, розчарування і подив: «Чому ж так сталося?».

Перед тим, як піддаватися жалості, замисліться чи дійсно хочете такого життя, чи готові змарнувати його, так і не пізнавши бурхливої суміші почуттів і невимовного щастя, яке окриляє. Пам’ятайте: життя в нас одне і марно прожиті роки не повернеш!

Катерина ЗУЛІНСЬКА