Інколи життя може бути буденним та звичайним, інколи наповнене бурхливими моментами. Але й існують люди, котрі спеціально піддають себе ризику, щоб зробити кожен свій день неповторним. Ці люди відомі нам як руфери, трейсери (в народі «паркурщики»), альпіністи. Одним із представників цього екстремального захоплення є Ден Макарчук, американець українського походження. Зараз йому 20 і проживає він у місті Портленд, штат Орегон.

Для довідки: Паркур - це вільна дисципліна, пов'язана з мистецтвом переміщення і подолання перешкод.

– В якому віці ти вирішив професійно зайнятись паркуром і чому саме ним?

– На той час мені було тринадцять, але вже в тому віці хотів досягати цілей. Кожний день боротись з собою, щоб перемагати свій страх і буди сильнішим цього відчуття

– Яке твоє перше досягнення у екстремальному житті?

– Не пам’ятаю першого, тому що там безліч складних і легких елементів, але одним із основних досягнень було те, що навчився робити сальто вперед.

– Чи часто ти отримував травми?

– Тільки один раз, коли  хотів виконати «360 градусів» від стінки вдарився пальцем об ту ж стіну і на наступний день  дізнався, що в пальцеві тріщина.

– Батьки знали про твоє захоплення і як вони до цього ставились?

– Знали, звичайно хвилювались як і всі батьки. Вони довіряли мені, вірили в те, що знаю що роблю, але звичайно почуття переважають.

– Чому ти перестав цим займатись і коли?

– Коли мені було 16 років, знайшов себе в тренажерному залі, і повільно з паркуру перейшов на звичайну гантелю, віджимання, а слідом вже тренажерний зал. Чому? По життю в мене була хвороба, фізично відставав від свого віку. Паркур навчив мене володіти тілом, але потрібно було йти далі. Тоді зрозумів, що мені потрібно зміцнити своє тіло, набратись сили і наздогнати, навіть перегнати своїх однолітків, тому що втомився бути найслабшим і найменшим.

– Що тебе змусило залишити Україну і переїхати до Сполучених Штатів?

– Це був час мого захоплення паркуром, почав помічати речі, які трапляються навколо, в якій країні я живу, що нею керує, зрозумів, що це не та країна, де б хотів влаштувати майбутнє і де б росли мої діти. Я почав шукати вихід. Зараз, звичайно, Україна почала рухатись вперед дедалі швидше, але я вже там, де я є.

– Ти задоволений своїм вибором?

– Навіть більше, ніж міг мріяти! Знав, що  досягну в Америці більшого, ніж міг би в Україні, але на той час, коли летів сюди з мріями, навіть не міг подумати, що вони стануть дійсністю настільки швидко. Якщо б не мої хобі, не зміг би бути там, де я є, це була боротьба з самим собою, і коли я прилетів сюди – міг контролювати дії, приймати правильні рішення в екстремальних ситуаціях.

– Що вважаєш найбільшим досягненням?

– Те, що знайшов ту людину, з якою тепер уже розділяю своє життя.

– Не хотів би зараз повернутись до паркуру там, в США?

– Ні, я взяв найосновніше з того і тепер – це є частиною моєї особистості. Іноді полюбляю їздити на View Points – де красивий краєвид, щоб замислюватись над минулим та не забувати звідки я, ким був, і ким хочу стати.

– В США цей рух більш розвинений, ніж в Україні?

– Логічно сказати – так, але на даний момент не слідкую за цим рухом, тому не можу відповісти правильно.

– Що для тебе адреналін?

– Адреналін – це не просто термін, це відчуття, коли ти подолав себе в чомусь, що здається неможливим.

– Побажай щось мотиваційне студентам Вінницького державного педагогічного університету

– Щоб досягти цілей – потрібно йти до останнього і не здаватись, але найголовніше пам’ятати: «Щоб до чогось дійти, потрібно зробити крок, а потім вже не зупинятись, не зупинятись!»

Тому і бажаємо вам, шановні читачі, досягати поставлених перед собою цілей, як би важко вам не було.

Розмову вів

Артем МАЦІПУРА