Коли чую слова «дитячий будинок» - по тілу проходить холодок, а серце стискається від болю та жалю за тими дітками, котрих горе-батьки залишили на виховання державі. У дитячих будинках не панує домашня атмосфера і не лунає в коридорах слово «МАМА», нікого не голублять рідні руки і поруч немає батьківського плеча. Натомість є лише спогади.

Чи не кожний день від сотень дітей батьки відмовляються. Питання лише одне: а для чого ж тоді народжувати? І як взагалі можна, виносивши дитя під серцем дев’ять місяців, витерпівши пологи, добровільно відмовитись від дитини?

Якби запитали з цього приводу в мене, то ніколи б не пробачила тій людині, яка відмовилась від своєї кровинки, викинула як щось непотрібне, як річ, яка уже зносилась. До такої людини була б лише байдужість і ніякого прощення. Правильним є вислів: «Не ті батьки, котрі дали життя, а ті, котрі не зрікалися і полюбили тебе»!

Якось трапилась нагода побувати у Вінницькому дитячому будинку «Гніздечко». Думка у голові була єдина: «Аби лишень не розплакатись»! Але неможливо стримати сліз, коли тобі назустріч біжить когорта маленьких дітлахів, котрі обіймають тебе своїми маленькими рученятами. Особливо трепетним моментом був випадок, коли трьохрічна Оксанка запитала: «Ти моя мама? Ти прийшла до мене? Я знала що ти мене забереш звідси!». І коли дивилася в оченятка тієї маленької людини, то бачила в них стільки болю. Слів просто не було, бо не знала як пояснити дитині, що не її мама і що вона й надалі залишатиметься тут, у чужих стінах.

Нічого втішного, але радує хоча б те, що умови життя на досить пристойному рівні. Реалізовується навчально-виховний процес, котрим керують не тільки викладачі та вихователі, а й спеціалісти вищої категорії, психологи. Адміністрацією та педагогічним колективом створено всі необхідні умови для того, щоб дітям було затишно й цікаво, щоб вони мали змогу відчути себе повноцінними, розвиватись, здобувати освіту.

У всіх приміщеннях проведено ремонт, придбано зручні меблі й обладнання. Педагоги у своїй практичній діяльності використовують різноманітні форми роботи: сюжетно-рольові ігри, розваги, тематичні ранки, конкурси, спостереження, проводять свята, виховні заходи, гуртом ходять на екскурсії.

У закладі діє вокальний гурток «Малі соловейки», «Народна майстерня», гурток вишивки «Український віночок». Учительський колектив дбає про зміцнення фізичного та психічного здоров’я дітей, проводить відновлювальну роботу мовленнєвого та фізичного розвитку.

В інтернаті затишок наближений до домашнього. Діти почуваються комфортно. Достатньо одягу, взуття, предметів особистої гігієни, навчального матеріалу, іграшок. Малята не закомплексовані: вільно спілкуються, культурно ведуть себе серед дорослих в громадських місцях, охайні в побуті.

На належному рівні медичне обслуговування. Діти пройшли оздоровлення на Чорному морі і тому майже не хворіють застудою. Кілька малят мали змогу відпочити в Італії. Протягом року хлопчики та дівчатка збагачують свій кругозір, мандруючи вулицями рідного міста.

З одного боку, шкода цих маленьких «чомучок», з іншого – хочеться їм побажати, щоб в майбутньому створили міцні, дружні родини, а спогади про дитячий будинок відклали у скриню своєї пам’яті якнайглибше…

Наталія ГАВРИШ