Середа ,27.11.2024
Banner

Інтернет-часопис

ОСТАННІ НОВИНИ
Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
Головна » 2011 » Вересень » 12 » «Живу любов'ю! І допоки хватить її вогню – горітиму і я!»

01:38
«Живу любов'ю! І допоки хватить її вогню – горітиму і я!»


Олег Пасічник – заслужений журналіст України, дипломант та лауреат міжнародних та всеукраїнських телевізійних фестивалів і конкурсів, поет, педагог, – належить до тих особистостей,  щемливу згадку про яких бережуть у затаєних куточках душі усе життя. Його не стало 1 вересня 2010 року, і нічим неможливо заповнити пекучу порожнечу, яка виникла від утрати.

Чоловік надлюдської доброти, працелюбства і терпеливості, наділений багатогранним талантом творчої особистості, народився в селі Гонорівка на Ямпільщині 30 вересня 1948 року в родині службовця-цукровика.

Журналістський шлях майбутнього заслуженого майстра пера  розпочався зі співпраці з колективом обласного радіо ще у шкільні роки. Після її закінчення Олег Валер’янович вирішив навчатися у Вінницькому педінституті, де отримав фах педагога-філолога. У 1972 році став штатним кореспондентом обласного радіо. Поява першого запису в трудовій книжці від 6 червня була не випадковою, адже цього дня мас-медійники відзначають професійне свято. Сама дата ніби говорила про те, що Олег Валер’янович не помилився з вибором фаху, і досягне у ньому неабияких успіхів. І, дійсно, О. Пасічник пройшов усіма його можливими шляхами: спершу позаштатний автор обласного радіо, потім кореспондент, редактор молодіжних передач, старший, головний редактор, генеральний директор обласної телерадіокомпанії.

З 2001 до 2007 року Олег Пасічник – головний редактор телебачення «ВДТ-6» обласної телерадіокомпанії. Окрім безпосередніх обов’язків, керівник, собі на втіху, допомагав молодим телевізійникам освоювати «журналістську кухню». Його школу професіоналізму й добра потім проходили й майбутні мас-медійники нашого університету. Їх навчав із 2004-го фактично до останнього року життя. Робота зі студентами стала тихою гаванню, до якої прилинув на схилі віку багаторічний досвід шанованого журналіста. Олег Валер’янович відчував велику потребу передати його юним, і робив це з усією міццю нерозтраченого педагогічного хисту. Надламане ж невпинною працею здоров’я, пригноблене цукровим діабетом, усе не давало спокою. З кількома перепочинками він піднімався на третій поверх ІФЖ, де його день у день виглядали студенти.

Приносив цікаві книги з домашньої бібліотеки, оригінальні ілюстрації, фото, на свята й у важкі періоди перед сесією пригощав шоколадом, ніколи не забував вітати іменинників. Для кожного в нього була добра порада, слово підтримки в найпотрібніший момент. Олег Валер’янович найбільше цінував у людях мудрість, доброзичливість, творчу іскринку. Часто повторював студентам і колегам: «Журналіст має знати трохи про все і все про щось». Але вимагав цього, перш за все, від себе.

Його дружина Людмила Брендак розповідає, що робота в університеті приносила журналісту найбільше задоволення.

 Олег Валер’янович неодноразово говорив, що ніколи не згодиться з тим, що молодше покоління росте гіршим від своїх попередників, каже Людмила Євстратіївна. Шкодував, що так пізно почав працювати зі студентами, адже дуже багато хотів для них зробити. Їхньою любов’ю найбільше пишався.

Шістдесяту річницю дорогого викладача ми, його студенти, святкували з усіма групами. Разом із педагогами зустрічали на коридорі, тиснули руку, обіймали. Влаштували справжнє свято із квітами, подарунками, побажаннями щастя і словами вдячності. Немов відчували, що цей ювілей – останній…

Нетерпляче вичікували, коли він підкріплював здоров’я у лікарні. І, уже важко хворий, Олег Валер’янович усе одно приходив. Коли ж більше не зміг ходити, примандровували групками до лікарні і додому. Ці гостювання та прискіпливу увагу рідних він називав «терапією любов’ю». Того страшного 1 вересня знову хотіли провідати, аби привітати із Днем знань, але… не встигли.

Живе Олег Валер’янович. У рядках своїх віршів, записних програм, його незамінних порадах, болючій любові і ясних спогадах рідних, колег, учнів.

Вдячна студентка
Антоніна БАСЕНКО


Категорія: Обличчя | Переглядів: 979 | Додав: Admin | Теги: постать | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

Ім`я *:
Email *:
Код *:


Головне Меню





Рубрикація
Із потоку новин
Культура
Обличчя
Дозвілля
Майстер-клас
Місто
Таїна фаху
Витоки
Потаємне
Слушна думка
77 чудес університету
Паралельний світ
Експрес-опитування
Дзеркальце моє, скажи...
Гумор
Різне
Стоп-кадр
Музика
Література
Вірші з шухляди
Позиція
Актуально
Спортивний щоденник
Життя зблизька

Друзі сайту













Пошук



Погода у Вінниці



Опитування

ВАШЕ УЛЮБЛЕНЕ МІСЦЕ ДЛЯ ПРОГУЛЯНОК У ВІННИЦІ:

Всего ответов: 21


Архів матеріалів





Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0