Усім відомо, що очікування – велике страждання. І якщо це не дрібничка, а щось важливе, то приходу чи появи того чекаєш з особливим нетерпінням. Кожен із нас коли-небудь перебував в очікуванні. Тому газета «Студентська територія» вирішила поцікавитись у студентів нашого «вишу», чого їм доводилося чекати найдовше.

Тамара Заблоцька (ІППМ, 1 курс):

– Ще змалку мріяла про молодшого братика. Завжди здавалося, що разом нам буде веселіше: ми постійно гратимемося, не будемо нудьгувати, матимемо спільні таємниці... А в майбутньому він став би надійною опорою та другом. І коли він народився – радості не було меж! Це найжаданіша мрія мого життя, здійснення якої так довго чекала…

Інна Сержант (ІФЖ, 1 курс):

– Ніхто не любить довго на щось чекати. Але ж всім нам доводиться проходити нелегке випробування часом. Найдовше було чекати результатів ЗНО і такого бажаного вступу до університету. Ця мрія здійснилась. Нині навчаюсь у педагогічному, чим дуже задоволена. На думці зараз тільки одне: чому так швидко приходить сесія?

Юлія Коношевич (ІФЖ, 2 курс):

– Найдовше мені доводилося чекати народження сестрички, про яку завжди мріяла, адже у мене два старших брати. З дитинства хотіла спробувати: що ж це таке – бавитися з рідною меншою сестричкою. А цього літа моя мрія здійснилася, і нині я не можу натішитися Вікусею. Тепер удома постійно лунає дитячий сміх. І це чудово!

Яна Стратійчук (ІФЖ, 3 курс):

– Коли була маленькою, ми із сім’єю зібралися на море. То була моя перша поїздка, до якої ретельно готувалася: з матусею вибирали круг та купальник, татусь на річці вчив правильно плавати… Сама намалювала в блокнотику календар, де щодня закреслювала числа, рахуючи час до поїздки. Ось тоді це було справді довгим чеканням.

Тетяна Тодорчик (ІППМ, 2 курс):

– Взагалі, довго чекати не люблю. Не кожному під силу побороти невгамовний час. Та одного разу мені все ж довелось «послідкувати за пісочним годинником»… І це було того варте! Я чекала коханого з армії, що стало великим випробуванням і тільки зміцнило наші стосунки. А це означає, що важке чекання було не даремним.

Яна Чаплінська (ІІМ, 4 курс):

– Минулоріч на третьому курсі не могла дочекатися літньої практики. Це було великим очікуванням, адже вона мала проходити у дитячому таборі в Одесі. Оскільки давно не відпочивала на морському узбережжі, рахувала дні до завершення навчального року: довжелезні пари, нескінченна сесія… Натхненням було тільки літо! І тому саме його чекала найдовше.

Юлія Бадрак (ІФЖ, 3 курс):

– Багато маленьких дітей мріють швидше вирости. Я – не виняток. Найдовшим очікуванням було стати дорослою, самостійно приймати рішення, розпоряджатися власним часом, робити те, що вважаєш за потрібне. І коли нарешті подорослішала, зрозуміла, що дитиною бути простіше. Так прикро тепер, що на стільки бажане очікування не виправдало себе…

Від життя ми весь час чогось очікуємо. У когось мрії здійснюються швидкоплинно, а хтось постійно живе сподіваннями… Та завжди, яке б бажання ми не загадали, чи яку б не поставили ціль, шалька терезів часу схилиться тільки в правильний бік.

Сергій КОВЕРЗЮК