Першою зупинкою маршруту стала Гаївська ЗОШ I-II ст., де екскурсанти смачно поснідали, а також оглянули примі ...
Читати далі... .

Нікому не секрет, що наш університет багатий на таланти. Хтось має досягнення у спорті, комусь легко дається навчання й наукова діяльність, одні майстерно танцюють, інші – вправно володіють даним їм від природи голосом. До «соловейків» ВНЗ можна віднести студента ОКР «спеціаліст» інституту історії, етнології і права Олексія Циганкова.

Народився і проживає хлопець у місті Вінниця. З дитинства був дуже енергійним. Часто згадує, як бабуся шила йому військову форму для гри з друзями у дворі. Бешкетував, ганяв у футбол, але в ...
Читати далі... .

Ласкавим промінням сонечка, галасливим шумним натовпом, привітними усмішками та з блиском в очах – так зустрів нас ЛОСК «Маяк» – дитячий табір, який вже не один десяток років радує підростаюче покоління. Затишна місцина навколо соснового лісу, мальовничі береги Бугу, що так захоплюють своєю красою – всі ці прекрасні умови для відпочинку, створив персонал оздоровчо-санаторного комплексу.

...
Читати далі... .

День журналіста – свято загальнонародне, тому що важко уявити сучасне суспільство без інформації, без засобів її передачі, без професійного погляду на події та факти нашого життя.

Уже втретє кафедра журналістики Вінницького педуніверситету проводить урочисте нагородження кращих майбутніх мас-медійників за підсумками навчального року та з нагоди професійного свята.

...
Читати далі... .

Учасники з нашого університету гідно виступили, здобувши першість у номінаціях «Спорт», «КВК» та «Дебати». Вирішальною стала перемога в етапі «Соціальний проект», де завданням учасників бул ...
Читати далі... .

Студентські роки – чи не найпрекрасніша пора в житті кожного: нові знайомства, незабутні враження, перший крок до самостійності, відчуття повної (ну, майже…) свободи. Але що це в порівнянні з найсолодшим почуттям, що очікує в цей час саме на тебе, – коханням? А студентська любов, як інколи жартують самі студенти, витримає все, навіть шлюб.

...
Читати далі... .

Сильний і згуртований соціум – показник безхмарного майбутнього. Для досягнення цієї цілі недостатньо лише обіцянок і гарних слів. Але на теперішньому етапі розвитку влада зовсім забула про ...
Читати далі... .

Вона – гордість групи. У її поставі, жестах, ході відчувається легкість. Погляд випромінює якусь іскринку, посмішка – щирість і позитив. Ця людина – Юлія Ковтунівська!

22 роки тому ця неповторна дівчина з’явилася на світ у містечку Любар Житомирської області. З радістю пішла в перший клас Любарської школи. Життєрадісна білявка з бездонними, як озеро, блакитно-сірими очима, навчалася добре. Ще з юного віку полюбляла танцювати, що залишило помітний відбиток і зар ...
Читати далі... .

Кажуть, що кожну людину можна порівняти з коштовним каменем. Це не лише характерні якості, такі як прозорість, колір, твердість, а й форма, надана йому майстром. У людей цим майстром виступає життя. Саме воно надає коштовностям форми, особливого шарму та досконалості, або ж незграбно обколює їх, залишаючи на тілі мінералів борозни, а то й розбиває на дрібні частинки. Це все тому, що хтось крихкий, як гірський кришталь, хтось прозорий, як діамант, хтось, наче рубін, енергійний, або холодний, як синій сапфір... У мене ж виникла можливість поспілкуватися зі справжнім діамантом!

...
Читати далі... .

Кожен із нас хоч раз у житті випускався з якогось навчального закладу. Він – частина життя, з якою асоціюється перше кохання, справжні друзі, перші п’ятірки та двійки, перемоги та поразки… Часто усвідомлюємо, що до вступу до навчального закладу були зовсім іншими. Ми поспілкувалися зі студентами-випускниками і дізналися, що для кожного університет дає щось своє. Більшість із нас звикла тільки отримувати від університету, а чи можемо ми щось йому дати?

...
Читати далі... .

...
Читати далі... .

Усім відомо, що очікування – велике страждання. І якщо це не дрібничка, а щось важливе, то приходу чи появи того чекаєш з особливим нетерпінням. Кожен із нас коли-небудь перебував в очікуванні. Тому газета «Студентська територія» вирішила поцікавитись у студентів нашого «вишу», чого їм доводилося чекати найдовше.

Тамара Заблоцька (ІППМ, 1 курс):

...
Читати далі... .

Це місце завжди привертало мою увагу: невеликий майданчик, довгі просторі лавочки, сонячна сторона і Він – високий-високий, на якого завжди потрібно підіймати голову. Ще коли була маленькою, цікавилась, що ж думають вони – ті, кого закували в мідь, бронзу, граніт. А якщо спробувати поспілкуватись? Підходжу і тихенько промовляю:

– ...
Читати далі... .

Мода завжди диктує свої правила. За ексклюзивним одягом чи аксесуаром стиляга може годинами, а то й днями блукати іменитими брендовими бутиками. Та це якщо гроші є. Але коли в гаманці лише незначна кількість протертих купюр, чи можна з таким капіталом бути на рівні з модниками та модницями? Одягатися в дорогих кутюр’є досить складно для середньостатистичного українця – зазвичай, якісний одяг чи взуття з фірмового магазину перевищує можливості гаманця. І тут приходить на допомогу «секонд-хенд» (second hand), торгівля яким набула нині глобально-промислового характеру.

...
Читати далі... .

У промінні золотавого сонця купається метушливе місто. На одній із лавочок, що біля всім відомого MacDonald’s, відпочиває компанія молодих людей. Двоє хлопців та три дівчини явно навчаються у школі, що знаходиться неподалік. За вбранням одразу видно, що підлітки не з бідних родин. Гурт щось активно обговорює: леді посміхаються, а джентльмени, дискутуючи, вказують руками в бік трамвайної зупинки.

На «Інтернаціональній» юрбиться гурт циган. Двоє хл ...
Читати далі... .

Усе, виходжу на пенсію. Бо де ж це таке бачено, щоб малолітні «богині» заявляли про те, що вони вміють по-справжньому кохати?! Люди, заспокойте мене, переконайте, що це просто невдалий жарт! Ну ж бо, не скажете? Ой, лишенько!

Аж злість починає розривати, коли читаю освідчення в коханні, де підлітки клянуться «бути завжди поруч, кохати його одного (чи одну), дарувати палкі ночі кохання і будити зранку запахом кави». І це в 12-13 років! Та я в такому віці думала, де б це велосипеда «кльового» дістати, а ...
Читати далі... .

Хлюп… Упала краплина.

Хлюп… Краплина дощу.

Впала. Розбилась. Створила

На склі моєму росу.

...
Читати далі... .

Ніколи не любила літо. Не могла зрозуміти, чому всі так його чекають. А отой тотальний психоз щодо того, щоб виходити в 00:01 1 червня на вулицю і кричати, що воно вже прийшло; ті розмови, що літо змінює все на краще, викликали тільки огиду. Інша справа – прохолодна післядощова (або й дощова) погода. На все згодна: ранню весну, пізню осінь, зиму! Але не можу терпіти спеку, яка робить людей лінивими.

Саме в один з таких улюблених для мене дощових днів (до речі, останнього з весняних) вирішила піти до парк ...
Читати далі... .

Байдужість… Це, напевно, найгірше почуття. Можливо, байдужість і не є почуттям…

Раніше, дивлячись йому в очі, душа наповнювалась якимось незбагненним позитивом, усі переживання зникали, натомість приходило почуття захищеності, спокою. Завжди була впевнена, що ідеальне життя можливе. Можете вважати мене ідеалісткою, але дійсно так думала. Знала, що поряд є найрідніша людина, яка не образить та іншим не дозволить цього зробити… Що у будь-якій ситуації мене підтримають, зрозуміють і в найстрашнішій халепі будуть на моєму боці! Як же я помилялася…< ...
Читати далі... .

Це дивна книжка і в цьому її краса. Нагромадження безкінечної вервечки ауреліан, хосе аркадій, урсул, амарант та рамедіос Буендіа трохи збиває з пантелику… Однакові імена героїв заплутують, безкінечні події заступають минулі і ви не можете згадати, про що читали, наприклад, день тому… А потім пригадуєте. І ця дивна читальна амнезія солодко бентежить мозок. Твір просякнутий якоюсь крикливою філософською істиною, але її крик німий, самотній, незрозумілий, такий, як і герої роману.

Ми всі самотні, й інколи ...
Читати далі... .

Моє щастя ніколи не мало кольору. Воно носило в кишенях запах дитинства, розливалось звуками, залишало на тілі опіки дотиками.

Зафарбувалось воно зовсім недавно. Сьогодні щастя дивиться на мене очима кольору смарагду. Дивно, ніколи не помічала його благородності. Мій улюблений колір… Зелені, наче суміш усього листу на світі, наче найдорожчі діаманти, ніжно, але по-чоловічому, з внутрішнім сумом, блиском, дитячою цікавістю й радістю з-під лоба про ...
Читати далі... .

Заздрю своєму котові. Лежить собі й тільки час від часу вухом водить та лапкою смішно так дриґає – певно, щось сниться. Захотів їсти – прийшов, понявкав, а для певності можна ще й вилізти любій хазяйці на руки і зазирнути у вічі так жалісно-жалісно, що навіть кам’яний не витримав би.

Не хочеш їсти? Все одно прийди, понявкай. Ну, треба ж нагадувати про себе, а то ще забудуть не дай Боже. Взагалі формула «прийшов, понявкав» є універсальною. Чи то то ...
Читати далі... .

...
Читати далі... .

Двоє студентів уклали парі. Прийшли на зупинку таксі.

– Скажіть, водію, яка ціна до вул. Горького?

– Червонець.

...
Читати далі... .

...
Читати далі... .