Із поетичної кишені

***

А ти не знаєш, як болить,

Як розриває серце на частини,

Не знаєш, як тривожна мить

Досадно стукають години.

А ти не знаєш, що не сплю,

Не можу, в безвісті блукаю,

А ти не знаєш, як люблю,

Та я й сама не знаю.

Все сплуталось багато раз,

Усе в мені і все навколо,

В душі тривога чи сарказм?

І дико серце так кололо.

А ти не знаєш, що зі мною робиш ти,

Ти мене в мені вбиваєш,

Раніше ти позбавляв від пустоти,

А зараз нею душу наповняєш.

Коли тебе я бачу, то тремчу,

Коли твій голос чую – застигаю,

Я знову падаю і знов лечу,

Я знов приходжу, знов тікаю.

А ти не знаєш, як мене морить розлука,

Не знаєш, що таїть в собі вона,

І як до неможливості нестерпна мука,

І як душа болить, коли одна.

Як сильно вітер б’є у мою спину,

Як холодно, та не зігрієш ти,

А я від тебе млію безупинно

І падаю в обійми пустоти.

А ти не знаєш, як шалений біль у серці,

Як мене він розриває на шматки,

А ти не знаєш, як мені здається,

І маришся в кожній людині ти.

А ти не знаєш, що про тебе пишу,

Про тебе думаю, про тебе сняться сни,

Незнаєш, що тебе уже не лишу,

І дико так боюсь, що підеш ти.

Інна ДОВГАНЬ

***

Не хочу я ділити тебе з часом.

Ціную кожну мить з тобою.

Важливо так нам бути разом,

Йому не здамся я без бою.

Що час – мій ворог, я не знала:

Він забирає у полон.

Усе б на світі я віддала,

Щоб ти потрапив у мій сон.

Тебе так щиро я кохаю

І завжди поруч хочу бути.

Та неможливо це, я знаю,

Нам перемогу цю відчути.

А знаєш, я завжди з тобою,

Якщо не поруч, то в думках.

Часу не здамся я без бою:

Ми разом і тепер лиш так!

Оксана ШЕРЕМЕТА

***

Знаєш, дихати стало важче.

Чуєш, більше не хочу розлуки.

Мамо, чого твої очі плачуть?

Що? Взяла б весь мій біль на поруки?

Ні, не треба, рідненька. Я ж сильна.

Сама казала, коли я малою

Все була «така дуже не пильна»

І врізалась в стілець головою.

Я ж доросла «маленька» стала.

Той стілець мені вище коліна.

Мамо, а люди бувають з металу.

Легше їм. В них душа не боліла.

Мої ноги в порозі роззуються.

Ні, не плакала. (Тільки по-тихому)…

Бережи себе. Так, я розумниця,

Ти для мене – можливість дихати.

Ірина ПАЛАМАРЧУК

***

Кохана спить,кохана спить…

будить її я не зумію.

Кохана спить, кохана спить,

всміхнувшись радісно та щиро.

Моє ти серденько, скажи,

чому я так тебе кохаю,

Чому надії у житті

я лиш на тебе покладаю?

Як хочеться мені в цю мить

поцілувати тебе щиро,

Але мій розум все твердить:

«Кохана спить. Нехай спочине».

Моя ти радість. Я тебе…

ніколи в світі не покину.

Ми разом будемо завжди,

ти лише вір у світлі мрії.

Моя ти зіронько, скажи,

чому ти є така красива?

Чому завжди у мене в голові

твій силует прекрасний, щирий?

Та ні, кохана, не кажи,

ти спочивай, берися сили,

А я схилюся над тобою

і буду поруч щохвилини.

Ти знаєш, зіронько моя,

я у цім світі є щасливим,

Лише тому, що ти моя,

лише тому, що я – твій милий.

Як хочеться в цей час мені

поцілувати тебе щиро,

Та розум все мені твердить:

«Кохана спить. Навіки спить».

Наталія ГАВРИШ

***

Ти куриш сигару, запиваючи ромом,

І слухаєш музику, де грає «Бумбокс».

Здається, у тебе голова вже йде обертом

Від цих почутих безглуздих казок.

А потім я бачу ти помаду стираєш,

Неначе ти хочеш комусь щось сказать.

Вже, крім нього, нікого не помічаєш.

Ти хотіла для нього всім Всесвітом стать.

Та він не кохав тебе, ти це знаєш,

Ти просто не хотіла бачити це.

Наївшись брехні, за всім наглядаєш,

Сідаючи в трамвай з маршрутом «Барське шосе».

Зжимаючи пальці до болю у грудях,

Я бачу: ти вже тверезієш від слів.

І знову ти куриш, ховаючись в людях,

Ти так відпускаєш на волю свій гнів.

Ольга МАРЧУК