Уперше за багато років українці згадали про своє коріння, що сягає часів Київської Русі. Нині у тренді бойовий гопак – українське мистецтво, відтворене на основі елементів козацького бою, які збереглися в танцях. Засновником і верховним учителем стилю вважається львів’янин Володимир Пілат, котрий доклав чимало зусиль для відродження бойової культури предків. Один із його учнів – Микола Басістий вирішив піти за наставником, аби передати всі тонкощі цього мистецтва наступним поколінням. Про те, як бойовий гопак із звичайного захоплення переріс в основу життя, юнак розповів читачам «Педагога».

– Кажуть, що людина починається з дитинства. Миколо, якими були твої дитячі роки?

– Дитинство було надзвичайно веселим. Проживав у приватному будинку, тож завжди вистачало місця для різноманітних ігор. Поруч була школа та стадіон, де із задоволенням проводив час, тренувався разом із друзями на турніках, грав футбол і займався баскетболом. Уже тоді спорт став невід’ємною частиною мого життя, хоча мріяв стати міліціонером.

– Коли вперше почув про бойовий гопак і чому вирішив ним займатися?

– У 2005 році з оголошення, котре випадково потрапило мені на очі. Згодом, однокласники, котрі уже відвідали тренування, показувати мені незрозумілі на той час елементи цього мистецтва. Зацікавлений, я також вирішив до них приєднатися. Якщо бути відвертим, то перше заняття особливого захоплення не принесло. Не залишити все з першої спроби допомогла мати, яка була ще моїм класним керівником. За те, що займатимуся півроку, тобто перший семестр, вона пообіцяла купити комп’ютер (досить потужна мотивація, чи не так?).

– Маєш найяскравіший спогад, пов’язаний із цим мистецтвом?

– Для мене це здобуття першої нагороди на Чемпіонаті з бойового гопака в 2006 році, яку вручив засновник стилю – Володимир Пілат.

– Із виступами ти об’їздив майже половину України, а чи доводилося бувати закордоном?

– Так, пригадується поїздка до Польщі. Там наша збірна на чолі з Президентом Міжнародної Федерації Бойового Гопака Володимиром Пілатом заявила про себе в ІІІ Міжнародному конгресі бойових мистецтв. Нас тоді дуже гарно сприйняли, що надзвичайно приємно, адже старі бойові мистецтва, як говориться, не люблять молодих. Люди аплодували, захоплюючись виступом. Це були незабутні відчуття. Ніколи не забуду подорож до США. Як один із представників Міжнародної Федерації Бойового Гопака, я був включений до складу делегації, що взяла участь у фестивалях української культури за запрошенням благодійного фонду FRAC і створеного ним музею Трипілля в Нью-Йорку.

– Які у тебе плани, ти й далі плануєш розвиватися в цій сфері?

– Мрію розвинути вінницьку школу бойового гопака шляхом відкриття нових тренувальних залів та залучення до неї усіх охочих. Нині намагаюся поєднувати навчання й роботу. Офіційно працюю керівником гуртка з бойового гопака: треную дітей у Вінницькому міжрегіональному вищому професійному училищі № 4 (старша група), у школі № 25 (молодша група), а також у приватній гімназії «Дельфін» (підготовча група). Це чудово, коли ти передаєш свої знання та вміння дитині. Адже ми (маються на увазі й інші тренери) не лише викладаємо фізичні вправи, а, насамперед, даємо моральні настанови, необхідні юнакам, чоловікам, вчимо бути відповідальними, хоробрими, поважати дружбу, підтримувати один одного, правильно харчуватися.

– Як зазвичай проходять заняття з дітками?

– Усі тренування розпочинаються виконанням старовинних обрядів. Спочатку «гопаківці» вітаються з учителем, потім читають молитву й виконують пісню. Ну, а далі розминка, після якої розучуємо з вихованцями елементи бойового гопака. Закінчується заняття також молитвою, піснею і прощанням з учителем.

– Часто вихованці беруть участь у змаганнях? Якими їхніми досягненнями можеш похвалитися?

– Досить часто. Ось, наприклад, нещодавно відбувся відкритий чемпіонат Вінницької області з бойового гопака, в якому взяли участь 43 наших учні. Це був найяскравіший виступ за всю історію існування вінницького осередку. Минулого року один із моїх вихованців Олександр Конотопенко (14 років) зайняв перше місце у змаганні «Забава» на XXII Чемпіонаті України з Бойового Гопака у Львові. Цьогорічне змагання відбувалося в Тернополі, де наш учень Андрій Дембіцький посів третю сходинку в тому ж протиборстві. Я завжди кажу: моя сила – в моїх вихованцях.

– І наостанок, Миколо, яке твоє життєве кредо?

– Мій девіз: «Де сила, там успіх!». Уперше побачив ці слова ще в 2006 році в таборі бойового гопака. Це був надпис на звороті співаника (збірника з піснями). Пам’ятаю, там же уздрів малюнок: козак із двома шаблями. Ця фраза для мене означає не силу в її звичному прояві, а рівнозначне поєднання духовного, фізичного й розумового.

Розповідь Миколи Басістого ще раз доводить: насолоджуватися життям по-справжньому може лише той, хто вміє робити правильний вибір, отримувати задоволення від праці, якою б важкою вона не була, відпочинку, спілкування і творчості, піклування про тих, кого любиш.

Юля МЕЛЬНИК