А пам’ятаєте, як ми раніше чекали Нового року? Ніколи не забудеться той момент, коли випав перший сніг і ми, не звертаючи уваги на зауваження вчителя, зачаровано споглядали у вікно, а потім усією юрбою понеслися на двір. А що тепер?

Перший сніг – значить скоро сесія… У щоденних турботах ми втрачаємо дитячу віру в чудо. Та й світ став іншим, різдвяний запах проміняли на штучні фабричні ялинки, американські іграшки замінили старого радянського Діда Мороза (зізнайтесь, адже в кожного був такий)… Все рідше і рідше отримуємо несподівані подарунки, бо ми ж – ділові люди, все сплановано, навіть сюрпризи. Не дивно, що і новорічного настрою в нас зовсім немає. Думки лише про те, що покласти на стіл, що новенького прикупити з одягу.

А давайте на хвильку забудемо про те, що за вікном, про сіру буденну рутину і повернемось туди, де в повітрі витає аромат свіжої хвої і мандарин. Вся сім`я за столом, хіба не чудо? Примружую очі, яскрава новорічна гірлянда освітлює кімнату. Хіба не казка? Десь із кімнати доносяться голоси старих друзів з «Іронії долі». Новорічний настрій не має критерію віку. Тож не забувайте, що в кишені завжди є старий квиток у минуле, пронизане новорічним дивом.

Дар’я СТОЛЯРОВА