Родом Сашко з Іллінецького району. Завдяки батькам, вчителям за професією, отримав відмінне виховання. До школи пішов у п’ятирічному віці, тому завжди на рік відставав від своїх однокласників у вподобаннях та захопленнях, хоча був одним із кращих учнів. Ще в ранньому віці всі рідні й знайомі мали змогу дізнатися про таланти хлопця, адже жодне свято не пройшло без його участі.

Після уроків юнак відвідував музичну школу, навчаючись гри на баяні. Йому дуже подобалась музика: гра захоплювала, і від цього раділа душа. Певно тому, «доторкнувшись» до музики, у Сашка з’явилося невимовне бажання співати! Хоч і казали, що співака з нього не буде, лише музикант. Мабуть, це й послугувало стимулом довести протилежне. Адже пісня відкриває таємниці людських душ, простеляє шлях до нерозвіданих скарбничок її космосу. Музика та поезія – це те, що споконвіку дає можливість її творцям виражати свої почуття.

Не менш важливим уподобанням у житті хлопця є спорт. Ще зі старших класів Сашко Остаповець займається легкою атлетикою. Неодноразово брав участь у районних, обласних та навіть всеукраїнських змаганнях. Найбільшою гордістю вважає здобуте з честю у 2009 році почесне ІІІ місце з 12-годинного бігу.

– Усіма досягненнями у спорті завдячую своєму батьку, – розповідає, – адже саме він надихнув мене займатися легкою атлетикою. Буває, як тільки приїжджаю додому, ми з татусем разом ідемо бігати, часто – наввипередки. Бо яке ж це безмежне задоволення – бігти, відчуваючи майже повне безсилля у всьому тілі і в той же момент бути по-справжньому вільним!

Після школи Олександр вступив до Вінницького педуніверу в Інститут історії, етнології й права. Та бажання співати не полишало його, тому й почав навчатися ще на музично-педагогічному факультеті – заочне відділення. Як і раніше, юнак активно займається художньою самодіяльністю: співає, грає на музичних інструментах, бере участь у КВН та навіть пише вірші! Неодноразово брав участь у співочих конкурсах, де займав призові місця. За чудовий музичний талант хлопця вважають «заслуженим співаком ВДПУ».

– Я дуже люблю співати! Не можу уявити свого життя без пісень… До речі, як і без історії! Лише тепер, знаючи, що студентське життя от-от закінчиться, розумію, як багато воно для мене означає! І це навіть не веселощі в гуртожитку чи участь у концертах. Це цікаві пари, веселі й класні одногрупники і навіть сесія, якою вона б не була! – із сумом в очах розповідає студент.

Друзі хлопця дивуються, як він усе встигає. Відсутність вільного часу, як такого, Сашка не бентежить. Все виправдано, адже він навчається на останньому курсі, займається легкою атлетикою, пише вірші, співає у фольклорно-етнографічному ансамблі «Душі криниця», ще й часом підпрацьовує. Та, як каже студент, таке напружене життя йому цілком до вподоби, бо займається тим, що приносить задоволення.

Нещодавно разом із мамою, Тетяною Остаповець, вчителькою історії Купчинецької школи, видали книгу «Крізь епоху…», що є історичним науково-популярним виданням про історію рідного села Купчинці.

Уквітчуються успіхом творчі спроби Сашка в написанні віршів. Ось один з його творінь:

ТРИ ДНІ ЩАСТЯ

Скажи мені, чи ще тебе зустріну?

Чи ще коли всміхнешся ти мені?

Хоч буде важко – я усе покину

І тихо згублюсь в далечині.

Скажи мені, навіщо мої мрії?

Моє життя помножено стократ.

Та зірве осінь всі палкі надії,

Хоча надворі ще не листопад.

Скажи мені, чому ти зупинилась?

Коли життя взяло новий резон?

Скажи мені, куди тепер поділась?

Ще вчора в снах літали ми разом...

А я ж не встиг усе тобі сказати…

Усе, що назбирав за ці роки!

Тебе я буду завжди пам'ятати,

А ти колись згадай оці рядки.

Пройдуть часи і будуть інші люди –

У нас – жінки, у вас – чоловіки,

Та я тебе ніколи не забуду,

Як не забуду юності роки.

І ще одне – ти це повинна знати,

Що у любові два є береги!

І я завжди буду тобі співати

Лиш на одному березі ріки.

Я ж так хотів побути десь з тобою:

Удвох і все – ні неба, ні землі.

Побуду сам з оскомою гіркою…

Не так як ти, бо я не гордий ˗ ні!

Солодкою не буде ностальгія,

Не зітре пам’ять сонце не моє.

Як жаль, що ти лиш нездійсненна мрія,

Як жаль, що ти – усе життя моє!

Також Сашко дуже любить подорожувати. Відвідав Венецію і сподівається, що в найближчому майбутньому з’явиться можливість побачити красу й інших захопливих міст та країн зарубіжжя. Та все-таки найкращим містом, у якому мріє проживати, є вже така рідна Вінниця:

– Більш прекрасного й спокійнішого міста для себе не бачу! Звичайно, місце, де народився, рідні Купчинці надають сили й наснаги, коли приїжджаю, але Вінниця – моє теперішнє й майбутнє.

Слова Олександра змушують вірити в необмежений часом простір, у світ, що нас оточує. У хлопця попереду все життя. А ще – безліч перемог.

Наталя ФЕДОРИШИНА

Наталі ВОЗБРАНЮК