Десь далеко, мабуть, у сусідньому селі, ген-ген чувся собачий гавкіт. Чи то місяць був таким яскравим, чи то дві сусідки знову щось не поділили. Чутно гомінкі дзвіночки дівочих голосочків та тверді, мов столітні дуби, парубоцькі баси.

Неділя… Тихий липневий вечір. Натруджені батьки посідали під старою вишнею й згадують колишні благодатні роки; дітлахи, настовбурчивши вуха, слухають старечі небилиці, а молоді гуляють. Дівчата чепуряться, заплітають у пишне, мов пшеничне колосся, золоте волосся червоні й голубі стрічки. А парубки, тим часом, чекаючи своїх любих десь на леваді чи під вербою біля тихого й глибокого, наче далечінь, ставу, збирають квіти, прекрасні польові красунечки для своїх коханих.

Село мовчить… Стихли веселі дзвіночки, зникли величні баси. Тиша, навіть чути, як у глибокому ставку скидаються коропи, а ніжний вітерець колише стомлені комиші.

Вони теж мовчать… Міцно обійнявшись, мов два маленьких паросточки, закохані дивляться один одному у вічі. У такі хвилини ніколи не потрібно слів – лише щасливий погляд, який так сяє яскравим вогником, що ніч здається білим днем. Він гріє у своїх змужнілих чоловічих долонях її маленькі біленькі ручки з такою ж ніжністю та любов’ю, яку може подарувати лишень рідна мама.

Лежать на викошеній вранці траві і відчувають цей божественний аромат – запах скошеного молодого сіна, запах рідної землі. Це тепле відчуття дитинства, коли носили батькові на поле обід; це золота юність, коли можна просто лежати, сплівши тіла воєдино, і, мов те зернятко, проростати в паростки, аби потім був гарний урожай, аби дати життя наступним поколінням. Це тиха старість, коли кожне стебельце, кожна квіточка, кожна насінина дарує тепло, якусь дитячу втіху й радість.

Цей солодкий і водночас гіркуватий аромат трави, як чарівне зілля чи дурман, заворожує молоді душі. Наповнює їх сонячним світлом, щедрістю землі і любов’ю: любов’ю до неньки, вдячністю до батька, до рідного краю. Щовечора вони приходять на леваду, щоб відчути єднання світлих юнацьких душ і грішних тіл. Мовчать… Все сказане в погляді побачать й відчують у запаху трави.

Віта ОМЕЛЬЧУК