13 листопада на кафедрі журналістики, реклами та зв’язків з громадськістю стартував традиційний «Телерадіотиждень», присвячений Дню працівників радіо, телебачення та зв’язку.

Студенти 2 і 3 курсів поспілкувалися з відомим телеведучим, автором програми «Смачна країна» Костянтином Грубичем. Журналіст згадав свої перші кроки до омріяної професії та дав майбутнім колегам слушні поради як стати успішними і популярними. Зустріч відбулась у формі полілогу.

Як почали журналістську діяльність?

Ніколи не думав, що піду цією стежкою. У дорослому віці була мрія: хотів стати Карлсоном. Він такий розбишака. Тільки літає і їсть. Я своїх домашніх замучив: «Хочу бути Карлсоном». Далі думав бути артистом, ходив у Полтаві в народний театр. Вигнали, бо зривав репетиції. Перший раз мене надрукували в газеті «Зоря Полтавщини», бо був директором шкільного військового музею. З того часу в мене виникла думка, що, можливо, це почати і самому писати.

Надіслав першу статтю в «Комсомолець Полтавщини». Отримав свій перший гонорар (3 рублі), дуже радів. У 6 класі вирішив стати журналістом. У дев’ятому – почав учитися в Школі журналіста при редакції газети. А далі все як за сценарієм: вступив на факультет журналістики Київського університету. Про телебачення взагалі не мріяв. Не знав, що то таке. Був конкурс на телевізійну спеціальність. Зі ста осіб потрапив до десятки і пройшов. Із того часу полюбив телебачення. Нині ще й веду блог в газеті «Факти».

Як одним словом сказали б про свою особистість?

Одним? Ім’я в мене справедливе. Костя – константа – постійний. Постійний в тому, що мені подобається, що цікаво. Постійний у родині.

Ви працювали на трьох телеканалах. Де найбільше сподобалось на «1+1», «Інтері» чи «СТБ»?

На «1+1». Це була «золота ера» каналу, коли все тільки починалось. Навіть «Інтер» виник, як альтернатива «плюсам». На «СТБ» в мене було взагалі дивне співробітництво. Прийшов, знявся, отримав гонорар. Могло бути по 5–7 сюжетів за тиждень або навпаки – за місяць нічого не відзняти. Це не для моєї душі історія.

Згадайте найкращий і найгірший моменти журналістського життя?

Найгірший – коли працював у «ТСН» (2003 рік). Були парламентські вибори. Напередодні в Івано-Франківську вбили депутата. У той день не можна було жодної політичної реклами: день тиші. У мене – сюжет, як знімають з білбордів всю політінформацію. Тут підходить керівник і каже, що треба зробити сюжет про вбивство. У мене зойкнуло всередині, бо ніколи цим не займався. Він поставив мене перед фактом. Підготували текст, швидко склеїв все. Сюжет вийшов тривалістю майже 7 хвилин. Це ненормально великий хронометраж. Матеріал вийшов маніпулятивним. Соромно й досі, що не проявив принциповість. А найкращий сюжет назвати важко, їх було дуже багато. Найприємніше те, що мені подобається професія загалом. Ми, журналісти, як лікарі. Жодних тем не соромимося. Голий, босий, секс, інтим – ми обговорюємо все!

У чому рецепт успіху? Що б побажали студентам?

Рецепт успіху у праці. А ще, дайте відповідь: «Хто ви є?». Якщо все зійдеться, буде легко й у радість. Якщо ви просто хочете стати відомим, то нічого не вийде.

Анастасія ФЕДОРУК