Декому може здатися, що навчання у виші доволі легке й зрозуміле, та його устрій мало чим відрізняється від шкільного. Ставши студентом-початківцем, потрапляєш у нелегкий період – адаптаційний, що проходить кожен першокурсник.

До прикладу, Вася Костюк, який цьогоріч вступив до Вінницького педуніверситету зазначає, побороти стрес допомагає затишна атмосфера: «Навчання у педагогічному сподобалося з самого початку.

Приємно вразили веселі викладачі та комфортні приміщення. Виш здивував красою: сподобалися пам’ятники історичним постатям, фонтан та гарний вид із вікон».

Старт навчання у ВНЗ започатковує новий етап у житті, дарує чимало знайомств. Це специфічний час, коли блукання лабіринтами коридорів у пошуках необхідної аудиторії стає звичайним явищем. Разом із цим з’являється розуміння alma mater не лише як величної архітектурної споруди, а й структурованої установи з різноманіттям факультетів та кафедр. Ось він, широкий простір для самовдосконалення, де всі частини виконують важливі функції, та разом утворюють єдиний і злагоджений механізм.

Університет можна порівняти з державою, в якій підрозділи – області. Кожна невпинно розвивається, демонструє наукові та творчі досягнення. Крім того, виш схожий на біологічний організм. Він росте й міцніє, зокрема, збільшує кількість спеціальностей, збагачує фонд наукових праць, проводить активну міжнародну співпрацю з престижними закладами.

У сучасному суспільстві місцем пошуку інформації для більшості є Інтернет, проте студенти пам’ятають, що першим джерелом мудрості є книги. Мабуть, тому улюбленим місцем здобувачів вищої освіти в педуніверситеті залишається читальний зал у корпусі №3. Директор бібліотеки Валентина Білоус розповідає, що її робота наскільки складна, настільки цікава й важлива: «У кожного з колег і студентів особливий характер і відповідальна місія. Всі питання потрібно вирішувати позитивно, кожному йти назустріч, розуміючи, що на роботу люди прямують із радістю, як у рідний дім».

Щоб заклад повноцінно функціонував, звичайно ж, потрібне місце для харчування. В педагогічному це комфортні буфети й університетська їдальня, де є гарна можливість перепочити, поспілкуватись і, зрештою, пообідати. Зінаїда Попова, продавець, каже: «У нас в університеті дуже приємно: чудова територія, багато зелені. Працюю тут із задоволенням, маю двадцятирічний стаж. Подобається робота з життєрадісними, веселими людьми – студентами».

Ось таке воно, «закулісся» нашої alma mater: живої, величної, різноманітної. Досягати успіхів і підкорювати наукові вершини простіше тоді, коли є буденний затишок. Вінницький педуніверситет важко назвати просто вишем, тому що це справжній осередок дружби, взаємопідтримки та добра. Історія педагогічного – це життя кожного з нас. Віримо у світле майбутнє.

Дмитро ТЕТЮХА