Ти цілувала йому руки

і вірила, що він лиш твій.

Приймала всі життєві муки,

не віддавала людям мрій.

 

Ти роздивлялась його очі,

та тихо пестила вуста.

Тебе в руках його щоночі

стрічала тихо ніч густа.

 

Ти обіймала його тіло,

карбуючи прості слова.

Ти ніжилась в обіймах вміло

та кожну ніч була нова.

 

Ти пробачала всі розлуки,

всі дні Без Нього, що жила.

Та знову цілувала руки,

як тільки поряд з ним була.

 

Ти розуміла усі ПРОТИ,

приймала всі життєві ТАК.

Могла чекати його доти,

доки  не прийде з неба знак.

 

Оберігала його серце

від холоду та злих очей.

Ніколи б не віддала все це,

ховала вміло від людей.

 

Ти пробачала і кохала,

для нього дихала, жила;

любила, вірила, благала,

Собою з ним лише була.

Анастасія ЯКОВИШИНА

 

Воскресіння

 

Думки вальсують по кімнаті,

Сидять на люстрі і вікні,

Їм скоро треба помирати,

Мабуть тому такі дурні.

Слова порозганяли тишу,

Зженіть зі столу ще кота –

Його малого монстри-миші

Весь день тягали за хвоста.

Отак мене тягло сумління,

Тягло за шлейф дурних думок,

Зотлілих спогадів тремтіння

Сплелося терном у вінок.

У тім вінку жагучі весни

І сизі промені дощу…

Я так благала їх: «Воскресніть!

Я більше вас не відпущу!»

І сонце сіро посміхнулось,

Прадавні мрії ожили…

Вони до мене повернулись,

Лиш не такими, як були…

Лія МАКСИМОВА

 

Немає правди в словах

Закружляв у танці чортовій.

Він показує, як треба жити.

Крахом впали тони мрій-не-мрій,

Й з цим потрібно якось, та й змиритись.

Боляче не стало, тільки легше,

Якось тупо, без різких кінців.

Я не вірю щастю, воно бреше,

Я не вірю солодощам слів.

Дівчинка доросла вже й розумна,

Вже збагнути може, що і як.

Гра в чуття – невдячна і паскудна:

Те – не те, і, навіть, так – не так.

І кому потрібна ця арена,

Цирковий намет у головах?

Дівчинка життям уже навчена:

Що немає правди у словах.

Ліна КОРНИЛЮК

 

***

Сумує небо – не стихає.

Калюжі мокрі на землі.

Листочок жалібно співає

Про сенс триматись на гіллі.

 

Лукаво поглядає вгору,

блакиттю очі прикрива.

Чекатиме ще довго пору,

Доки забуде ті слова.

 

Нащадкам пише мемуари,

Кому, за чим дано страждати.

Засліплять очі світлі мари,

Й калюжі буде утішати!

Галя ГОРДУН