Вінниця – хранитель таємниць,

Котра веде тебе у дивовижні далі.

І прохолодний свіжий вітерець

Розвіює усі твої печалі.

Існує версія, і навіть не одна,

Звідкіль іде її коріння.

То ж перша та,

 що від старослов’янського вина!

А у перекладі як дар, благословення.

За іншою – від назви тої ріки,

Що Винничкою зветься мелодійно.

Вона лиш манить дотиком руки,

На ній завжди прекрасно та чарівно.

Це місто завжди кличе нас,

Немов заманює у шатри.

Воно чарує повсякчас,

Туристів манить прибувати.

Тут завжди затишно та мило,

Чудовий видно краєвид,

І люди радісно та щиро

Встановлюють їй свій вердикт.

Наталія ГАВРИШ

ДЛЯ МОЇХ ДРУЗІВ

Я знаю точно: ви – найкращі в світі.

Про друзів іншого нема чого сказати.

Я пам’ятаю наше кожне літо...

Сиділи довго, мали сонце зустрічати.

Ви – найрідніші та найближчі, вірте!

Я з вами буду поруч, просто знайте!

І я не хочу, щоб біди злощасний вітер

Вас доторкнувся. Ви це пам’ятайте!

Спасибі вам за те, що ви так часто

Терпіли зміни настрою й образи.

Насправді я вам хочу тільки щастя.

Хай ці слова не викличуть відрази.

Я вдячна всім вам серцем і душею

За те, що поруч ви усі ці дні.

Я знаю, не залишусь однією.

Та й поки з вами я – ви не одні.

Я написати все оце зуміла,

Бо ви для мене – місце не пусте.

Скажу: раніше я не розуміла,

А зараз знаю: друзі – це святе!

Ірина ПАЛАМАРЧУК

* * *

Помовчи зi мною, Сонце!

Уночi або опiвднi.

Нiби ми є незнайомцi,

Та насправдi дуже рiднi

Може, навiть зустрiчались

..у минулому життi,

Чи кохали, чи кохались,

Чи страждали в забуттi?

Помовчи, як ти умiєш

Аж до глибини душi.

Помовчи, про що не смiєш

Написати у вiршi.

Помовчи, як не мовчали

Люди ще за всi вiки.

Щоб шибки повилiтали

На дрiбнесенькi шматки.

Про усе, що ти не хочеш,

Помовчи. Я заплачу!

Подаруй менi мовчання..

Я для тебе помовчу...

Аліна БОНДАРЕНКО

* * *

О слово рідне, материнська мово,

Тебе ми пронесем крізь час в душі,

Нехай у світі буде по-новому,

На честь твою складаємо вірші.

Хочуть тебе змінити на російську,

Тебе…Наймилозвучнішу із мов,

Та ми зберемо весь народ у військо,

Щоб захищати тебе знов і знов.

Захистимо, бо це наша культура,

Зросли на ній і предки наші, й ми,

Усі пісні, вірші й літературу

Ми хочем передати крізь віки.

Щоб знали наші діти та онуки

Культуру та історію свою

І щоб, коли маленькі тягнуть руки,

Казали: «Маму й Україну я люблю».

Любімо нашу мову українську,

Такої мови більш не буде знов,

І не замінить нам її російська,

Бо в серці нашому до української любов.

Олена ПИДОЧЕНКО