Столиця зустріла нас дрібненьким дощем і сіруватою завісою світанку. Настрій був злегка зіпсований. Минаючи калюжі, ми, вінницькі студенти-журналісти, зі своїм викладачем прямували на екскурсію до телекомпанії Першого Національного каналу. Всю дорогу балачка в гурті не стихала. Кожен розмірковував уголос над тим, чого очікує від походу. Пильно вдивлялися в будівлі, шукаючи своє місце призначення. І ось, нарешті, переступили поріг.

Спочатку ми відвідали Музей Національної телекомпанії України. Цінна колекція технічних засобів, що вийшли з ужитку, вразила своєю кількістю та різнобічністю. Це і фотоапарати, і мікрофони, і телевізори, і відеокамери. Цікавим є те, що нам вдалося побачити першу серійну трубчасту камеру КТ-132, якою знімали такі відомі фільми, як «Москва сльозам не вірить» та «Іронія долі, або З легкою парою».

Впадали в очі світлини відомих дикторів, дивовижні картини, яскраві малюнки-ескізи до дитячих програм. Розповідь екскурсовода ґрунтовно закріпила побачене в музеї.

Далі ми почергово відвідали великі студії, в яких знімають різні за тематичним спрямуванням програми, зокрема, так звану студію «News-room». Журналісти-телевізійники розповідали про специфіку підготовки новин, про технічне обладнання; давали практичні поради та компетентно відповідали на поставлені запитання. Студенти орлиним зором проникали у кожен закуток приміщень, вдивляючись у щось нове, небачене до цього. А новим для них було майже все.

Та час непомітно сплив і потрібно було повертатися додому. Знову переступили поріг. А позаду висока сіра скриня, вмістом якої є потужний інтелектуальний потенціал, неоціненний досвід, вагомі здобутки… Позаду історія, сучасність і майбутнє.

Хоч і прямували вже в протилежному напрямку, проте з чудовим настроєм і неймовірною кількістю позитивних емоцій. А незабутні враження закарбувалися у пам’яті та на фотографіях.

Яна СТРАТІЙЧУК