Нікому не секрет, що наш університет багатий на таланти. Хтось має досягнення у спорті, комусь легко дається навчання й наукова діяльність, одні майстерно танцюють, інші – вправно володіють даним їм від природи голосом. До «соловейків» ВНЗ можна віднести студента ОКР «спеціаліст» інституту історії, етнології і права Олексія Циганкова.

Народився і проживає хлопець у місті Вінниця. З дитинства був дуже енергійним. Часто згадує, як бабуся шила йому військову форму для гри з друзями у дворі. Бешкетував, ганяв у футбол, але відрізнявся від однолітків дружелюбністю та відповідальністю.

У шість років пішов до Вінницької загальноосвітньої школи №6. Хоч не був відмінником, але старанно ставився до навчання. Неодноразово траплялося, що й батьків до директора викликали, проте з двох причин: аби похвалити за досягнення у спортивних змаганнях, або посварити за поведінку. Але що там скажеш, молоді роки, гаряче серце, адреналін у крові…

– Пам’ятаю, як із товаришами зимою на Різдво збиралися гуртом і ходили колядувати. Наряджалися у різні вбрання, водили Козу – справжній вертеп! І це було так весело. Ніколи не забуду, як вперше перед мешканцями двору співав колядку. Хоч тоді я був з музикою на «Ви», – ділиться спогадами хлопець.

Понад вісім років Олексій захоплювався грою у футбол, займався плаванням, боксом та волейболом. І більше того, навіть закінчив школу мистецтв, має диплом танцюриста.

– Тоді спорт супроводжував мене по життю, – розповідає. – А зараз через брак часу лише спостерігаю за всіма спортивними новинами, щоб не бути осторонь найважливіших подій.

Ще у сьомому класі юнаку закортіло навчитися гри на гітарі. Перших два уроки взяв у рідного дядька, а решту навчився сам. Маючи власну гітару, до пухирів на пальцях вивчав акорди, ноти, набридаючи мало не щодня усім рідним своїм бриньканням. Але бажання уміти вправно володіти струнним інструментом взяло гору і Олексій наполегливою працею все ж досягнув поставленої мети.

Бешкетування бешкетуванням, але настав час обирати шлях, яким потрібно буде йти в майбутньому. Тому хлопець разом із кращим другом і однокласником після дев’ятого класу вирішує вступати до Вінницького технічного коледжу. У ньому посилено вивчали математику й фізику, що, як каже Олексій, йому не давалося, адже мав гуманітарний склад розуму. Уже з перших пар хлопець зрозумів, що помилився дверима. Сидів як усі, вчився, але вчителі жартома казали: «От Циганков, не хоче вчитися! Горобцям на парах дулі дає».

Завдяки вчительці історії, що весь час хвалила юнака за гарні знання з предмету, задумався над тим, щоб пов’язати майбутнє з цим фахом. Адже з юнацьких років захоплювався історичними романами, перечитав усю мемуарну літературу дідуся, що був полковником, льотчиком. Відтоді в Олексія почалися неофіційні стосунки з історією…

Після закінчення коледжу хлопець вирішує вступати до Вінницького педагогічного університету в Інститут історії, етнології і права.

– Вступ був дуже хаотичним, – згадує Олексій, – бо тоді вже закінчилося подання заявок на ЗНО, а для вступу потрібно було подати шкільний атестат. Змушений був звернутися до начальника управління освіти у Вінницькій області й попросити дозволу здати іспити екстерном.

– Екзамени складав у своїй рідній школі №6. Викладачі навіть не хотіли зізнаватися представникам райвно, що навчався тут. І яким було здивування комісії, коли майже без підготовки відповів на «відмінно», – всміхається юнак.

Навчання в університеті дуже відрізнялося від того, яке було в коледжі. Там з рання до смеркання усі навчалися, велике навантаження, дисципліна, білі халати…

– Бували такі випадки, що коли спізнюєшся хоча б на хвилину, перед тобою закривали двері й потрібно було писати пояснювальну записку, відпрацьовувати, – розповідає співрозмовник.

У ВДПУ хлопець відпочивав душею, бо навчання в нашому закладі більш демократичне, ніж в технічному. Перший рік навчання Олексій вважає курсом реабілітації.

Співоча діяльність хлопця розпочалася на першому курсі в університеті. Студенти влаштовували вечори самодіяльності, де Олексій неодноразово грав на гітарі та підспівував. Саме там помітили його вокальний  талант.

– До останнього не вірив, що можу співати, хоча маю молодшу сестру, яка є студенткою Вінницького училища культури і мистецтв за напрямом «Академічний вокал». Впевненість прийшла після того, як порадили позайматися співом з викладачем музичного училища Оленою Самойловою. Попри мої сумніви, вона одразу сказала, що маю непоганий тенор, – ділиться студент.

Згодом почалися виступи на звітних концертах, конкурсах художньої самодіяльності, святах. Також Олексій брав участь у «Співучому голосі університету 2013». Пройшов у фінал і зайняв друге почесне місце. Дуже вдячний наставниці, чудовій людині та вчителю Людмилі Павлівні Василевській-Скупі.

Окрім вокалу і спорту, ще одним захопленням вважає постійне вивчення історії та туризм. У музиці та літературі віддає перевагу класиці, не відмежовуючи вічних Баха й Моцарта від сучасного «Океану Ельзи», Єсеніна та Екзюпері від Костенко.

Дуже любить подорожувати, тож побував у багатьох містах України та близького зарубіжжя. Це пов’язано з його колишнім заняттям спортом. Мріє відвідати ще багато міст Європи, зокрема Мілан, Барселону, Рим.

Хлопець стверджує, що зараз лише стоїть на шляху до досягнень та реалізації мети. Прагне вдосконалення і вважає, що кожна людина повинна бути впевнена у своїх рішеннях та знати, чого хоче. Боїться, що настане час, коли не буде чим зайнятися. Тому Олексій цінує кожну мить, аби вогонь у серці горів усе життя і завжди панувала цікавість.

Наталі ВОЗБРАНЮК