Мрія

Я б весною співучою стала!

Розмивала б ріка береги.

Розказала б усім, як кохала,

Як хотіла до тебе прийти.

 

Я б поля всі барвисто вквітчала,

Щоб пізнали усі цю красу!

І весняні б я квіти вплітала

В українську дівочу косу.

 

Я б встелила ліси килимами,

Свіжу зелень, пахучу й п'янку.

Я б навчала, щоб люди збирали

Босоніж в саду ранню росу.

 

Я б співала в гаю солов'ями,

Що зустріли квітчату весну.

Ніжно б сіяла злаки руками

У пробуджену землю від сну.

 

Не дозволила б сонцю палати,

Як палає улітку воно.

Щоби трави хотіли буяти,

Ясний дощ для них – наче вино.

 

Сині очі приємно здіймати

У безодню небес голубінь.

Якщо справді умієш кохати –

Весна завжди у серці твоїм.

Наталя ВОЗБРАНЮК

Березень багатий на святкові дати: День письменника (3 березня), Жіноче свято (8 березня), Шевченківські дні (9-10 березня), Всесвітній день поезії (21 березня). Не встигли згаснути емоції від урочистостей з нагоди 40-річчя Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України, як усі вінничани та поціновувачі творчості подільських письменників завітали на творчий вечір поетеси, піснярки Ганни Танасівни Чубач.

Українська поетеса – автор близько 60 книжок для дорослих і дітей, понад 300 ліричних пісень, музичної абетки «Алфавітні усмішки», музичної казки «Пані киця» та багатьох популярних абеток. За творчі здобутки пані Ганну нагороджено преміями імені Павла Усенка, Марусі Чурай, Семена Гулака-Артемовського, Євгена Гуцала та міжнародною премією «Дружба».

Наприкінці лютого поціновувачі української літератури святкували ювілей Лесі Українки – 140-річчя від дня народження поетеси. Наш університет теж не обминув цю дату. Так, за ініціативи гурту національно свідомої молоді ім. Д. Донцова, котрий вже майже рік діє в університеті, було організовано творчий захід «Я в серці маю те, що не вмирає…».

Власне, цей захід, як і багато інших, приурочених цій даті, у Вінниці відбувалися у переддень дня народження відомої літераторки – в четвер. Але, як зазначив на початку дійства аспірант кафедри української літератури Олександр Вешелені, це пов’язане з тим, що у п’ятницю важко зібрати потрібну аудиторію, тому для зручності усі святкування проходять у переддень.

Весняного погідного дня Вінницька обласна філармонія «Плеяда» запросила всіх охочих на вечір «Квіт Подільського слова», з нагоди Дня народження Вінницької організації Національної Спілки письменників України.

За годину до початку святкування у холі філармонії було презентовано виставку збірок поезій та прозових творів членів спілки. Зустрічі, привітання, розмови давніх друзів-колег після тривалої розлуки, щирі посмішки, теплі слова та фото на пам'ять. Кореспонденти та репортери налаштовували свої зорові та слухові рецептори, готували ручки з блокнотам і диктофони з мікрофонами, «плавали» поміж присутніх людей

На асфальт падали черешні, але здавалось, ніби то кришталеві горошини, що розбивалися на тисячі скалок і висипалися на моє обличчя.

А небо співало зорями, сміялося і плакало дощем, сірими тінями сповзало по будинках і розтоплювалось в калюжах. Легкий подих вітру лоскотав душу і дико здавлював серце. Щодня одноманіття, щодня темнота… Спогади… Не можу більше жити минулим, згадувати кожен свій щасливий день і плакати не слізьми, а кров’ю. Вже не вистачає сил, та я вірю, що зможу відновити своє минуле життя і ще х

Сучасна українська література – це така річ, у якій неможливо окреслити якісь загальні тенденції чи спрогнозувати подальші шляхи її розвитку. Усе більше нагадує вона божевільну химерну істоту, і якщо ти наважишся заявляти, що зрозумів її психологію та особливості поведінки, то вже наступної миті дуже пошкодуєш про це. «Сучукрліт» – це явище, яке вимовляється одним словом і ховає під собою безліч сенсів, що поєднуються в одну незбагненну, зовсім не досконалу, але від того ще цікавішу й привабливішу картину. Ні, швидше це нагадує якесь аматорське графіті на стінах недобудованих висоток. Але найбільші пророцтва, як сказав Іздрик, написані на стінах шкільних туалетів.

Серед усього цього новітнього літературного хаосу час від часу виринають особливо яскраві, несподівано проникливі автори, чиї книжки зазвичай не затримуються довго на полицях книгарень. Вони відіграють особливу роль у літпроцесі, показують те, чого раніше ніхто не помічав, або просто говорять про забуті речі новими, іншими словами, які розуміють усі (або майже ніхто). Тим не менше, їхня гра захоплює не тільки їх самих, і зупинитися потім уже практично неможливо. Це стає обов'язком, тому що вони розуміють, що ніхто, окрім них, не скаже ЦИХ речей, не оприлюднить секретних матеріалів. Багато хто піднімає білий прапор, але найвитриваліші залишаються на полі битви, де кулями слугують літери. Одним з таких вояків є Михайло Бриних.

Мене манить глибинна краса неба,

Чарує і захоплює блакить.

У вишині там, схожий так на тебе,

Маленький янгол на хмаринці спить.

Згорнув амур свої тендітні крила

Й чекає поки сонечко зійде,

І з’явиться якась магічна сила,

Котра його на землю приведе.

Він спуститься блаженний, весь у сяйві,

Яскравим образом постане перед нами,

Розкаже, що потрібне, а що зайве,

Й вестиме нас незнаними шляхами.

Ми помандруємо в далеку давнину,

До нас минуле шепотом озветься,

Тебе я дуже міцно обійму,

І ти відчуєш, як моє співає серце.

А як з’являтимуться в небі тихі зорі,

Ми будемо з тобою міцно спати.

І прийде янгол, наче тінь прозора,

Щоб наш з тобою сон охороняти.

Яна СТРАТІЙЧУК

Мені байдуже

Очі в очі, на двох один подих,

І серця в унісон стукотять,

І байдуже, що потяг відходить,

І що сльози рікою біжать.

 

І байдуже, що думають люди,

І байдуже, що кажуть батьки,

Бо без нього життя вже не буде,

Я його, а він мій – НАВІКИ!

 

Ми квити

Сонце віку спішить до краю,

О, Життя, тебе восхваляю!

Бо ударами, що завдавало,

Не ламало, а гартувало;

Бо з діянь моїх всіх та справ,

що посіяв я, те й зібрав.

Бо я бачу вкінці дороги,

що розставшись з домом отчим,

в кров свої збиваючи ноги,

був Життя я сам тобі зодчим.

 

Хоч чорними здавались у безнадії ночі,

мені ж не обіцяло здійснити, що захочу.

І попри всі чорноти найкращі поривання

Вели мене у ночі освітлені коханням.

 

Любив. І мене любили. Сонце пестило ніжно ланіти.

Життя моє, ти мені миле. Люблю тебе! Хочу жити!

Амадо НЕРВО
(Переклала Катерина ДЕВДЕРА)

Журналістка Лисиця

Лисиця в лісі журналістом стала,

Про кума Вовка репортаж писала,

Що барана той вкрав з колгоспної обори,

Теля загриз десь поблизу контори.

Про Зайця, що погриз капусту,

І про Ведмедя, що від меду ледь не луснув,

Що білка всі горіхи з’їла,

Про муху, що на носа сіла.

Про всіх писала, всіх критикувала,

Себе в статтях єдину вихваляла.

Що шуба в неї краща всіх у лісі,

Та що там ліс – найкраща всіх у світі.

Розносила по лісі ці новини

Сорока майже кожні півгодини