Спалах. Крик. Розпочалося завантаження гри під назвою «Життя». Можливо, звучить смішно, навіть безглуздо, однак, це правда. Гра, в якій безліч складних рівнів, перешкод, лабіринтів. Несподівано, чи не так?

Тут немає кнопки «Видалити» чи додаткових життів. Є тільки твоє внутрішнє «Я» і те, що навколо. Не згуби його. Спокійно, перші декілька рівнів ти пройдеш легко, не втра ...
Читати далі... .

Коли тихо падає сніг, я згадую, що люблю зиму. Люблю скрип морозу під ногами, звуки хурделиці за вікном. Люблю.

 Люблю зиму за довгі ігри з братом в сніжки, катання на лижах і ковзанах. Люблю за те, що ми можемо зліпити на подвір’ї сніговика та сміятися. Сміятися. Дзвінко і голосно.

 Люблю за Новий рік, святкову ялинку. Люблю через те, що мій тато – Дід Мороз. Він сам мені казав. І мама говорила не раз, коли ...
Читати далі... .

Щовечора (вже як ритуал) повторюю одне й те ж: йду до шафи, дістаю футболку, яка пахне улюбленими рідними парфумами, і обіймаю її, загортаючись у спогади… Перша зустріч, роки дружби, закоханість, строкова служба, сватання в кращих українських традиціях, святий день вінчання…

Як багато може пов’язувати людей, якщо вони щиро кохають одне одного. Кожна сварка, що була до цього, здається такою дурницею в той момент, коли можеш пригорнути до себе лише річ дорогої людини, а не впасти в її обійми! Такою пустою витратою неймовірно дорогого часу. Він став таким лише тому, що ...
Читати далі... .

До вихованців Вінницького обласного соціально-психологічного центру для дітей-сиріт «Добро» завітали ректор університету, доц. Наталія Лазаренко, завідувач кафедри психології Ольга Паламарчук, студентка ОКР «Магістр» Діана Подолянчук.

Гості презентували хлопчикам і дівчаткам гітару, придбану за зібрані кошти під час квесту «Струни доброти». Цього дня на площі університету відбувся флеш-моб «Діти – наше майбутнє!».

...
Читати далі... .

«Так… вигляд у мене сьогодні не дуже», – подумала я, поглянувши на відображення в дзеркалі. Насупивши невиспані очі, заховавшись від сірої погоди у капюшон, перестрибуючи калюжі, крокую на роботу. Дорога до моєї професійної ниви стала мені вже звичною, тож досконало вмію вирахувати скільки часу добиратимуся до потрібного місця. Та сьогодні не мій день. Математичні здібності дали збій і маю в запасі ще вільних півгодини.

У необережно пофарбованій стіні помічаю дерев’яні двері з надписом «Кава для твого настрою». Каву не люблю, та що залишається р ...
Читати далі... .